скачать файл
ч. 1 ч. 2 ч. 3




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ




Актуальність теми. В Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. На забезпечення реалізації цього положення Основного Закону України спрямована діяльність правоохоронних органів та органів судової влади в державі. Охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб є одним із завдань кримінального судочинства виконання якого досягається через реалізацію інших – шляхом швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону.

Розкриття і розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ – це сфера кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Основний зміст кримінально-процесуальної діяльності складає робота з доказами: їх формування (збирання), перевірка, оцінка, прийняття рішення і його обґрунтування.

Саме на основі використання сукупності зібраних у кримінальній справі доказів та керуючись при цьому законом і професійною правосвідомістю, особи, які ведуть кримінальний процес, роблять висновок про наявність чи відсутність події злочину, винуватість чи невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

У зв’язку з цим наукова розробка проблем теорії доказів була і залишається досить актуальною. Про це свідчить активна цілеспрямована робота по дослідженню як самої теорії в цілому, так і окремих її інститутів. Однак це не означає, що всі наявні проблеми повністю вже вирішені.

Україна стоїть на шляху розбудови правової держави. Остання повинна забезпечити такий порядок регламентації процесуальних відносин, який міг би захистити людину, суспільство, державу від злочинів шляхом створення умов для їх розкриття, викриття і засудження винуватих та встановлював би гарантії втілення в життя правових приписів. Становлення України як правової держави передбачає укріплення законності у всіх сферах державної і громадської діяльності. Однією з таких сфер є кримінальне судочинство. Воно повинне здійснюватись на основі точного і неухильного дотримання процесуальних норм. Велику роль при цьому покликана відіграти наука кримінального процесу, яка на підставі детального вивчення і узагальнення практики застосування кримінально-процесуального закону, повинна виробити науково обґрунтовані рекомендації по подальшому вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства і правильній його реалізації.

Проблеми доказування досліджувались багатьма вченими, оскільки доказування має місце на всіх стадіях кримінального судочинства, воно так чи інакше пов’язано з усіма його інститутами. Значний вклад у вирішення цих проблем внесли дореволюційні вчені Л.Є. Владіміров, П.В. Макалінський, С.В. Пахман, В.Д. Спасович, А.В. Скопінський та І.Я. Фойницький.

В радянський період питанням доказування були присвячені роботи В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, Р.С. Бєлкіна, Р.Г. Домбровського, В.Я. Дорохова, Ц.М. Каз, Л.М. Карнєєвої, С.В. Курильова, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, П.А. Лупінської, Г.М. Різника, М.С. Строговича, Ф.Н. Фаткулліна, А.А. Хмирова, С.А. Шейфера, М.Л. Якуба та багатьох інших вчених.

Розробку проблем доказування здійснювали ряд українських науковців, зокрема Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, І.М. Бацько, В.І. Галаган, В.В. Гевко, В.П. Гмирко, Ю.М. Грошевий, А.М. Денисюк, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, М.В.Костицький, В.С. Кузьмичов, В.К. Лисиченко, А.О. Ляш, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, Д.О. Савицький, М.В. Салтєвський, М.І. Сірий, В.М. Тертишник, В.В.Тищенко, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші дослідники.

Завдяки зусиллям науковців теорія кримінально-процесуальних доказів збагатилась дослідженнями, які сприяли покращенню практики кримінального судочинства та вдосконаленню діючого законодавства. В той же час слід констатувати, що на сьогоднішній день ряд проблем, які стосуються теорії судових доказів у кримінальному процесі, є недостатньо розробленими, а частина питань так і залишились дискусійними. До числа спірних відносяться питання доказів і доказування, предмета і суб’єктів доказування тощо. Крім того, реалізація Концепції судово-правової реформи в Україні, орієнтація на європейські стандарти в судочинстві, розробка і прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України вимагають переосмислення суті і завдань окремих кримінально-процесуальних інститутів, в тому числі й положень доказового права.

Все це зумовлює необхідність продовження подальших розробок у цій сфері, визначило вибір теми дисертаційного дослідження і свідчить про її актуальність.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків, визначених Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, яка затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 року, Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376; п. 9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005, 2004-2009 роки, яка затверджена наказами МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 року та “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” № 755 від 05 липня 2004 року; планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 1998-2005 роки. Основні положення дисертації входять складовими частинами до програм і тематичних планів курсу “Кримінальний процес України”, спецкурсів “Теорія судових доказів”, “Доказування на досудовому слідстві”, “Організація діяльності підрозділів слідства”, “Складання процесуальних документів”, які викладаються в Національній академії внутрішніх справ України та інших вузах України юридичного спрямування.

Мета та завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка проблем вчення про докази в кримінальному судочинстві, розкриття на цій основі гносеологічної та юридичної суті і змісту кримінально-процесуального доказування, формулювання визначень окремих найбільш важливих понять теорії доказів, внесення пропозицій по подальшому вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.

Для досягнення вказаної мети дисертант поставив перед собою такі завдання: 1) виявлення спірних питань щодо поняття і мети кримінально-процесуального доказування; 2) встановлення характеру істини в кримінальному судочинстві; 3) виділення переліку та змісту обставин, що входять до предмета доказування; 4) розкриття змісту кримінально-процесуального доказування; 5) визначення ролі презумпцій та преюдицій, а також моральних засад в доказуванні; 6) висвітлення співвідношення оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності, а також ролі ОРД в процесі доказування; 7) окреслення спірних питань щодо поняття та змісту доказів, їх класифікації; 8) виявлення шляхів захисту доказів у кримінальній справі; 9) визначення поняття та розкриття змісту процесуальних джерел доказів; 10) обґрунтування поняття слідчих дій як основних засобів збирання доказів; 11) аргументація авторського розуміння змісту та процесуального порядку проведення вербальних, нонвербальних та змішаних слідчих дій; 12) розробка пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.



Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінально-процесуального доказування як одного з видів пізнавальної діяльності.

Предметом дослідження є кримінально-процесуальні засоби доказування, норми доказового права та інше законодавство України, система наукових поглядів та розробок з досліджуваних проблем, слідча та судова практика застосування кримінально-процесуального законодавства України в ході доказування у кримінальних справах.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціальних явищ та процесів. Під час дослідження використовувавсь історико-правовий метод. Він дав можливість простежити хід розвитку процесу доказування, еволюцію окремих інститутів кримінального судочинства. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано погляди вчених стосовно окремих інститутів кримінального процесу, а також норми чинного кримінально-процесуального законодавства України і законодавства інших держав, які регулюють процес доказування. Соціологічний метод використовувавсь при вивченні практики застосування кримінально-процесуальних норм, зокрема норм доказового права при провадженні у кримінальних справах. Метод системно-структурного аналізу дозволив вивчити побудову процесу доказування, який складається з окремих елементів: збирання доказів та їх процесуальних джерел, перевірки та оцінки доказів і їх процесуальних джерел, прийняття процесуальних рішень та їх мотивації. До того ж, даний метод допоміг виявити взаємозв’язок і взаємозумовленість цих елементів. Завдяки формально-юридичному методу опрацьовано норми діючого КПК України та проекту нового КПК, підготовлено ряд пропозицій щодо удосконалення чинного Кодексу та можливостей реалізації вказаних пропозицій в новому КПК.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали праці з кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи, філософії, логіки, як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, а також дані, отримані при опитуванні 487 працівників органів розслідування України, які представляють усі регіони держави. Крім того, за спеціальною анкетою було вивчено і проаналізовано 567 кримінальних справ. Це сприяло формуванню емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність зроблених висновків у межах всієї України.

Висновки і рекомендації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинного кримінально-процесуального законодавства, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, законопроектах з питань правоохоронної діяльності.



Наукова новизна дисертаційного дослідження та одержаних результатів полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем теорії судових доказів, яке проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України. В роботі пропонується вирішення низки проблем і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру, які залишаються неврегульованими і суперечливими на сьогоднішній день. В результаті дослідження сформульовано ряд положень і висновків, нових в концептуальному плані та важливих для юридичної практики, а саме:

Вперше:


- запропоновано зміну концептуального підходу до засобів доказування у кримінальному судочинстві згідно якого кримінально-процесуальними засобами доказування є лише докази, тобто відомості про факти;

- обґрунтовано положення, що суд вирішуючи кримінальну справу є суб’єктом доказування, оскільки реалізує ряд елементів кримінально-процесуального доказування;

- запропоновано вилучити з переліку процесуальних джерел доказів протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, тому, що оперативна інформація не може виступати як процесуальні докази, а отже, вказаний протокол не вправі виступати як процесуальне джерело доказів;

- проведено розмежування між критеріями і загальними правилами оцінки доказів та їх процесуальних джерел;

- комплексно внесені пропозиції щодо захисту доказів у кримінальній справі;

- запропоновано диференційований підхід до вирішення проблеми інституту понятих у кримінальному судочинстві України;

- доведено, що процес доказування складається не з трьох, як традиційно прийнято вважати, елементів, а з чотирьох. Четвертим самостійним елементом процесу доказування є прийняття процесуального рішення і його обґрунтування;

- обґрунтовано, що при оцінці доказів та їх процесуальних джерел орган дізнання, слідчий, прокурор та суд керуються не тільки законом, а й професійною правосвідомістю. Остання здійснює суттєвий вплив на результат їх оцінки;

Дістало подальший розвиток:


  • положення про класифікацію доказів;

  • визначення поняття процесуальних джерел доказів;

- положення про необхідність розширення переліку процесуальних джерел доказів за рахунок показань підсудного, засудженого, цивільного позивача, цивільного відповідача та експерта;

- теза про різновидність правової природи документів як процесуальних джерел доказів;

- висновок про необхідність виключення пункту другого статті 213 КПК України як такого, що не відповідає принципу презумпції невинуватості;

- визначення правової природи акта щодо добровільної передачі об'єктів матеріального світу, що мають значення для справи, органу розслідування чи суду суб'єктами кримінального процесу;

- положення про те, що істина, яка встановлюється в ході кримінально-процесуального доказування, може бути одночасно і абсолютною, і відносною;

- визначення структури родового предмета доказування у кримінальних справах;

- поняття слідчих дій як основних засобів збирання доказів;

- класифікація слідчих дій;

- визначення правової природи та процесуального порядку проведення вербальних, нонвербальних та змішаних слідчих дій;

Уточнено:

- поняття кримінально-процесуального доказування;

- поняття доказів у кримінальному судочинстві;

- роль презумпцій та преюдицій в процесі доказування;

- положення про можливість набуття оперативною інформацією статусу доказів після її перевірки слідчим;

- значення моральних засад в доказуванні;

- роль оперативно-розшукової діяльності в ході кримінально-процесуального доказування;

- поняття суб'єктів доказування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у різних сферах діяльності, зокрема:

- в науково-дослідній сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загально-теоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу та практики застосування процесуальних норм. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок в теорії судових доказів і збагатити її новими дослідженнями;

- у сфері правотворчості – висновки та пропозиції сформульовані у дисертації використовуються при розробці нового КПК України, можуть бути використані також в процесі підготовки інших законопроектів, нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури та суду у кримінальному судочинстві;

- в навчально-методичній роботі – узагальнені і викладені в дисертації положення використовуються при підготовці навчальних та навчально-методичних посібників з кримінального процесу, при викладанні в навчальних закладах МВС України та інших вузах Міністерства освіти і науки України. Це підтверджується тим, що ряд теоретичних положень, висновків і конкретних пропозицій реалізуються в навчальному процесі. Зокрема, при викладанні Загальної і Особливої частини кримінального процесу, а також спецкурсів в Національній академії внутрішніх справ України, в Національному технічному університеті України “КПІ” (Факультет права) та Університеті “ Україна “.



Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались. Власні теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50 %.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, а також оприлюднені на: міжнародному семінарі “Розслідування вбивств” (м. Київ, 17-21 квітня 2000 року), міжнародній конференції “Головні напрямки гармонізації кримінального законодавства в Європі” (м. Київ, 18 жовтня 2001 року), “Актуальні питання правового забезпечення політичної реформи суспільства” (м. Київ, 8 квітня 2003 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки та практики” (м. Орел, РФ, 26 лютого 2004 року), науково-практичному семінарі “Взаємодія слідчого з працівниками оперативних підрозділів ОВС у складі слідчо-оперативних груп” (м. Київ, 24 березня 2004 року), науково-практичній конференції “Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України” (м. Київ, 12-13 травня 2004 року), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів в процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 28-29 травня 2004 року); міжнародному семінарі “Правові засади ведення слідства” (м. Київ, 12-13 квітня 2005 року), науково-практичній конференції “Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 22-23 квітня 2005 року).

Результати дисертаційного дослідження використовувалися дисертантом при проведенні занять в системі службової підготовки органів досудового слідства України, на Вищих академічних курсах НАВСУ – з керівниками слідчих підрозділів УМВС України в областях. Автор двічі направляв свої пропозиції до проекту нового КПК України до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (див. акти впровадження).



Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в монографії “Теорія і практика кримінально-процесуального доказування”, 2005 рік (15,81 д.а.), двох навчальних посібниках, двадцяти трьох наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, окремі положення оприлюднені на 9 наукових, науково-практичних конференціях та семінарах.

Структура дисертації відповідає меті, завданням і предмету дослідження, логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України та складається із вступу, 4 розділів, які містять 19 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 414 сторінок, з них основний текст дисертації 367 сторінок, список використаних джерел на 28 сторінках, додатки на 19 сторінках.


ч. 1 ч. 2 ч. 3 следующая страница >>
скачать файл

Смотрите также: