скачать файл
ч. 1

Історія викрадення мобільника
Доброго дня! Мене звуть Олександр і я також маю мобільний телефон. Більше того, я ним користуюся кожного дня, буває навіть по декілька раз. Телефон справді хороший (шо називається – неубіваємий), можна і дзвонити і смс-ки відправляти, навіть камера в ньому є, хоча і слабенька. І ось,одного разу, трапилась з моїм телефоном біда – його вкрали у мене. Витягнули з кишені прямо у маршрутці. Щоб ви дуже не переживали відразу скажу, що згодом (десь через 2 місяці) він до мене повернувся. Історію викрадення та повернення мого телефону Nokia 3110 я хочу повідати вам у рамках конкурсу TexnoStory, який проводить Український блог про техніку TexnoNews.com.
Сталося це одного вересневого теплого дня, уже точно не пригадаю 22 або 24 вересня, майже рік тому. Добре пам’ятаю цей день, бо раніше у мене ніколи нічого не крали, я зазвичай дуже уважний і маю таку звичку перевіряти свої кишені енну кількість разів на наявність у них власних речей впродовж всього періоду поки десь гуляю. Так ось, цього дня я зустрічався з другом, якого давненько не бачив. Ми перекусили в невеличкому ресторанчику після чого він провів мене до зупинки, там і розпрощалися. Відразу хочу зауважити, що алкоголю ми тоді не вживали взагалі, так що жодних спотворених фактів бути не може.
Йдемо далі. Я ж замість того, щоб дочекатися своєї звичної маршрутки, яка їде майже під будинок де я знімаю квартиру, вирішив що швидше буде сісти у першу маршрутку, яка буде проїжджати і пройтися зайві 3-4 хв. Думаю багато кому в Києві знайома маршрутка під номером 401, яка їде від вулиці Чорнобильської (десь біля Академмістечка) до Південного вокзалу. Саме вона тоді була першою і саме в неї я забрався.
Зайшов у задні двері, передав за проїзд, все як годиться. Телефон знаходився у мене в куртці в зовнішній лівій кишені, яка була застібнута на блискавку (це я двічі перевірив до того як зайти в маршрутку). Після мене зайшло ще чоловік 5-6 і цього вистачило, щоб ми розмістилися всередині як шпроти в банці, я навіть поворухнутися не дуже міг. Одразу після того, як маршрутка рушила відчув, що хтось поторгав як одну так і другу мої зовнішні кишені. Також це зауважили ще декілька людей які стояли поруч, бо їх також облапали. Це була перевірка злодієм вмісту кишень.
Я відразу схопився рукою за телефон із зовнішньої сторони куртки, та тримав його так до зупинки на якій я мав сходити. Але для того щоб вийти із маршрутки мені треба було на мить відпустити руку від телефону та протиснутися поміж людей. Так я і зробив, за що відразу поплатився. Не встиг я ступити й кроку і знову перевірив чи усе у мене на місці. І ось тут відчув і побачив, що моя ліва кишеня розстібнута і телефону в ній немає. Благо, що маршрутка ще не встигла поїхати, я відразу повернувся в салон і підняв ґвалт, мол так і так, вкрали мобільний телефон. Дехто з людей зголосився допомогти і почали набирати мій номер, та було вже марно, злодій спочатку скидував дзвінки, а потім взагалі виключив телефон.
Проїхавши ще 3-4 зупинки я зрозумів, що нічого своїми криками я не доб’юся. Людям було байдуже, вони тільки міцніше схопилися за свої сумки та гаманці, а водій зупинитися і допомогти мені не схотів.
Повертався я додому звичайно засмучений. І більше засмучений я був не від самого факту крадіжки мобільного телефону, а від того, що я міг цьому запобігти, але не зробив цього. Я, завжди такий уважний та акуратний допустив таке. Телефон той був не дуже дорогий, на той час він коштував близько 1000 грн + сім-картка і на рахунку 17 грн + флеш-карта на 2 Гб за 60 грн. Мені більш прикро було за всі контакти та деяку інформацію, яку я зберігав на флеш-карті. Та що поробиш, сталося, то сталося. Того вечора, через свою засмученість йти до міліції та писати заяву я не став, оскільки знав, що для пошуку телефону, тим паче такого як у мене вкрали їм не захочеться докладати найменших зусиль.

Хочете вірте, а хочете ні, за наступні півдня я відчув наскільки все-таки технології увійшли в наше життя і наскільки ми без них безпомічні та обмежені. Доречі, тільки після цього я також замислився над тим, скільки всього можна дізнатися про людину з її мобільного телефону. Хочеш пізнати людину – заглянь у її мобільний телефон.


Добре, що під рукою був інтернет та скайп за допомогою яких я сповістив усіх своїх друзів, що у мене вкрали мобільник і мені знову потрібні їхні номери телефонів для контакту. Наступним, що потрібно було зробити – це піти до центру обслуговування абонентів Київстар, сказати, щоб заблокували мою SIM-ку та видали мені нову з моїм же номером. Іншими словами – відновити номер телефону. Так я і зробив.
Після чого я все-таки пішов в міліцію писати заяву про крадіжку мобільного телефону Nokia 3110. Звичайно я абсолютно ні на що не сподівався, та вирішив написати на всякий випадок. Був дуже здивований, коли міліціянти почали робити з мене дурачка, говорячи ніби я напевно напився і десь загубив того телефона. Проблема ще заклечалась в тому, що при мені не було ні коробки від телефону, ні гарантії на нього, ані чека про його купівлю. Всі ці документи знаходилися вдома в Коломиї. Та я подзвонив батькам, дізнався IMEI телефону та інші його дані і надав їх як докази в заяві. І хоча черговий слідчий всіляко намагався відговорити мене від затії писати заяву, та я настояв на своєму. І от провівши у відділку міліції близько 3 годин (ніколи в житті мені ще не доводилося там так довго бути :)) я розповів у всі подробиці крадіжки (як оце вам) і з полегшенням зітхнув, коли вийшов на вулицю.
Життя продовжувалося, сумувати було ніколи. Тим паче, після такого казусу із крадіжкою мобільного телефону хотілося якнайшвидше про це забути, тому я старався не думати, про всі ті номера телефонів друзів, які втратив. Багато із них (номерів) я в подальшому відновив, але все ж не всі.
З того моменту як вкрали телефон пройшло уже близько 2 місяців, можливо трішки більше. Я уже й, чесно кажучи, забув про свій вкрадений мобільник, навіть думки такої не було, що він може до мене повернутися. Та одного дня задзвонив мій новий мобільний телефон, який я взяв у тата (доречі, телефон був ідентичний тому що вкрали, також модель 3110). Піднявши слухавку, на другому кінці я почув суворий вимуштруваний чоловічий голос, який мовив: «Здравствуйте. Вы Александр Дадак? Вы писали заявление о краже мобильного телефона?...». Думаю, що було далі ви уже здогадалися. Я просто не міг повірити своїм вухам. Мені сказали, що знайшли мій телефон і готові його повернути, якщо я надам їм докази, що він справді мій. Це мала бути гарантія, чек або коробка від нього, на якій зазначений IMEI-код.
Тиждень потому я, маючи на руках усі вищезазначені документи, навідався до Солом’янського районного управління УМВС у м. Києві та забрав свого блудного мобільного телефона. Звичайно картки пам’яті у ньому уже не було, батарея була змінена на старішу, поцарапану і тримала ледве півдня. Та все ж це був той самий мобільний телефон, який я так необачно проморгав у маршрутці. Як розповів мені оперативник, вони накрили одну шайку, яка промишляла краденими телефонами на Караваєвих Дачах, думаю київські знають, де це :). І серед вилучених телефонів виявився і мій мобільничок.
Переповідаючи друзям історію повернення мого мобільного телефону всі вони дуже дивувалися як таке можливо. Ніхто не хотів вірити, що телефон знайшла і повернула мені міліція. А все тому, що я не полінився потратити час (і нерви також) на написання заяви.
Підсумовуючи усю розповідь хочу зробити деякі висновки. По-перше, завжди будьте обачними! Незалежно де ви знаходитесь, не втрачайте пильності! По-друге, не лінуйтеся докладати зусиль, навіть якщо воно вам не потрібне зараз. Можливо, те, що ви полінувалися зробити сьогодні вам стане у нагоді в майбутньому. По-третє, голосуйте за цю історію, якщо вона вам сподобалась. Дякую, що осилили всі букви і дочитали до кінця.
ч. 1
скачать файл

Смотрите также: