скачать файл
ч. 1


РОЗДІЛ 1




ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОКА ТА МОЛОКОПРОДУКТІВ




1.1. Економічна сутність системи реалізації агропромислової продукції в умовах ринкових відносин

За період ринкових трансформацій аграрного сектора України здійснено глибокі структурні зміни, докорінно перебудовано земельні та майнові відносини, створено організаційно-правові структури ринкового спрямування на основі приватної власності на землю та майно. Водночас проблеми, які спричинили нинішній кризовий стан у вітчизняному аграрному секторі, більшість провідних вчених економістів пов’язують з недосконалою системою збуту продукції агропромислового виробництва і формуванням цін на неї [93, 207; 191, 21; 227, 186-187].

Згідно з існуючими оцінками експертів Німецької консультативної групи при Уряді України, внаслідок недосконалої системи збуту сільськогосподарські товаровиробники в Україні отримують близько 40% кінцевої (експортної) ціни, тоді як німецькі фермери – близько 70% [162, 107-108]. Отже, потенціальна прибутковість сільського господарства може бути подвоєна при наближенні інфраструктури вітчизняного ринку до європейських стандартів. Особливо високою в Україні є торговельна маржа (15-25%), що засвідчує серйозність проблем збуту продукції для всіх без винятку суб’єктів вітчизняного аграрного ринку.

Умови конкурентної боротьби, що притаманні ринковому типу, змушують сільських товаровиробників вишукувати шляхи “виживання”, які забезпечуватимуть прибутковість їх діяльності. Провідне місце серед них посідають завоювання широкої мережі постійних платоспроможних і надійних клієнтів, вдалі дії управлінського персоналу і, на нашу думку, найголовніше побудова і функціонування ринкової системи реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. В теоретичній і практичній площині це – одне з найскладніших і нерозв’язаних комплексних питань на сучасному етапі Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Один з основоположників загальної теорії систем Л. Берталанфі [96, 360] визначав систему як комплекс взаємодіючих елементів. Водночас окремі автори розмежовують онтологічний і гносеологічний аспекти цієї категорії. В онтологічному аспекті поняття “система” постає як сукупність елементів зв’язків між ними, що існують об’єктивно незалежно від волі та свідомості людей. У гносеологічному аспекті йдеться про використання поняття “система” та інших споріднених понять як інструменту пізнання сутності складних матеріальних систем. Цей аспект філософи називають епістемолого-методологічним. Видатний філософ І. Кант під системою розумів єдність різноманітних знань об’єднаних однією ідеєю. Логічний процес пізнання як процес, що розвивається є органічною системою, цілісність, яка охоплює низку ступенів і моментів, характеризував Г. Гегель [96, 360]. Щодо онтологічного аспекту цієї категорії доцільно давати її коротке розгорнуте і повне визначення.

На нашу думку, основою короткого визначення може бути визначення запропоноване Л. Берталанфі, доповнене положенням про взаємодію між властивостями елементів, оскільки, за Гегелем, різні речі, об’єкти перебувають у сутнісній взаємодії через свої властивості.

Вважаємо, що розгорнуте визначення системи ґрунтується на короткому визначенні і водночас передбачає складнішу систему, в якій, крім елементів можуть виникати зв’язки між певними комплексами елементів, що утворюють підсистему. В результаті об’єднання різних елементів системи, підсистема сприяє виконанню цілісної програми в розвитку системи. Як елемент системи підсистема, у свою чергу, є системою щодо її складових. У економічних та інших складних матеріальних системах у межах підсистем виділяють не лише елемент (як найпростіше структурне утворення), а й компонент. У межах, наприклад, підсистеми продуктивних сил – такі елементи, як людина, засоби праці, наука та інші, кожний з яких складається з певної кількості компонентів. З методологічної точки зору, поняття “система” – це комплекс елементів та їх-ніх властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової цілісності.

Професор С. Мочерний вважає, що одним з важливих аспектів наукового розгорнутого обґрунтування категорії “система” полягає в тому, що: “… елементи, а тепер вже й підсистеми перебувають у відносинах і зв’язках не лише один з одним (одна з іншими), а й із середовищем” [96, 361]. Це положення найбільшою мірою відповідає системам, що самоорганізовуються, а отже вимогам синергетичного підходу.

Нині передова думка ґрунтується на методології синергетики, методології пізнання закономірностей і процесів самоутворення (штучного утворення) структур, самоорганізації і самостабілізації систем (Г. Хакен).

В методичному інструментарії синергетика, як вважає Є. Ходаківський, ґрунтується на системних дослідженнях, але має і свої відмінності [224, 273]. Найбільш характерні з них: головна увага акцентується на процесах розвитку та занепаду систем; хаос відіграє важливу роль в процесах руху системи, причому не тільки деструктивну; досліджуються процеси самоорганізації системи; враховується кооперативність процесів, які лежать в основі самоорганізації та розвитку систем; вивчає сукупність внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків системи; визначає еврастичну силу теорії і роль середовища у процесі змін, тобто адаптивність системи.

В результаті функціонування частин системи з’являється нова якість відмінна від попередньої якості і є формою відображення системоформуючих відносин. Під системою економічною слід розуміти сукупність економічних відносин та організаційних форм в яких здійснюються економічні відносини [222, 450].

Сільськогосподарське виробництво, збут і реалізація аграрної продукції, як складні, мультикомпонентні агроекономічні системи повністю підлягають синергетичній кластеризації, оскільки: постійно перебувають у стані нерівноваги, і ні в якому разі не можуть бути закритою системою, процеси самоорганізації та кооперативних зв’язків характерно виражені, біфуркації (роздвоєння, множення процесів) в силу циклічності виробництва можуть бути передбачуваними, хаос, породжений біфуркаційним станом неврівноважених систем.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Реалізація сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, як складова загального процесу відтворення є завершальним етапом руху продукту зі сфери виробництва у сферу споживання. Без неї не можливо повторити процес виробництва. Вона виступає як обов’язкова умова виробництва і відтворення. За неперервності процесу суспільного відтворення акт реалізації означає вступ продукту в сферу виробництва, якщо він надходить у виробниче споживання, чи в сферу обігу, якщо він призначений реалізації на кон’юнктурних ринках.

Суть реалізації продукції для аграрного або переробного підприємства означає насамперед відчуження належних йому благ шляхом продажу з метою відтворення використаних засобів, тобто відшкодування витрат у вартісній формі, отримання прибутку та задоволення інших потреб підприємства. При цьому відбувається зміна форми прибутку з товарної на грошову. Реалізація продукції як момент відтворення на рівні підприємства є завершальною стадією у кругообороті виробничих засобів підприємства. Для суб’єкта економічних відносин процес реалізації являє собою безпосередні господарські операції з передачі товарно-матеріальних цінностей, надання послуг та виконання робіт іншим економічним суб’єктам за компенсацію, які передбачають передачу права власності на такі цінності (роботи, послуги).

Особливості агропромислового виробництва в умовах функціонування ринкових відносин, зумовлюють багатоканальність збуту і реалізації його продукції. Реалізація сільськогосподарської продукції – це обсяги продукції, яка реалізована аграрними формуваннями за всіма каналами: переробним підприємствам, організаціям споживчої кооперації, на ринку, населенню в рахунок оплати праці (включаючи реалізацію через систему громадського харчування), пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнових паїв (часток), на товарних біржах, аукціонах, та ін. В обсяги реалізації сільськогосподарської продукції не включається продукція, передана на переробку на давальницьких засадах (за виключенням цукрових буряків).

В останні роки сформувався і набуває поширення новий заготівник – крупні трейдери, які працюють, як правило, на бартерних умовах. Ними монополізовано просування сільськогосподарської продукції до переробних підприємств, на оптові і дрібнооптові ринки та на експорт. В результаті основна доля прибутків концентрується в посередників, а основний товаровиробник отримує кошти, яких не достатньо для простого відтворення виробництва. У зв’язку з цим відбувається не тільки скорочення сільськогосподарського виробництва, але й загальні обсяги реалізації основних видів продукції в часі мають тенденцію до скорочення.

Дослідження показують, що на ринку продукції агропромислового комплексу відсутні тривалі, стабільні зв’язки, відносини сторін не ґрунтуються на дієвій контрактній основі. Споживчий ринок України залишається поки що ринком деформованої структури попиту внаслідок низької платоспроможності переважної більшості населення та ринком товарів низької якості.

Незважаючи на це, за роки адаптації аграрного сектора економіки України до ринкових умов відбулися величезні структурні зміни в реалізації агропромислової продукції по каналах збуту. За 1990-2005 рр. обсяги закупівлі основних видів продукції заготівельними організаціями та переробними підприємствами зменшується. Так, у 1990 р. по вказаному каналу було реалізовано зернових 80,4%, а в 2005 р. лише 5,2%, відповідно цукрових буряків – 100% та 90,4%; овочів – 89,4 та 13,5; молока та молочних продуктів – 99,1 та 85,0; худоби і птиці – 94,8 та 30,9; яєць – 98,1 та 0,4% [208, 129-130]. Така тенденція спостерігається і по інших видах сільськогосподарської продукції. У структурі товарообігу помітно зростає роль так званих неформальних ринків, які розвиваються більш динамічно, ніж організована торговельна мережа. Як правило, ціни на цих ринках на 10-20% нижчі, ніж у магазинах. Основною причиною такої зміни є те, що держава відмовилась проводити закупівлю сільськогосподарської продукції за державними контрактами і на даний час збереглося придбання, в основному, тільки зерна для державного резервного фонду.

Стабільне функціонування ринків продовольства вимагає створення розвиненої інфраструктури аграрного ринку, тобто комплексу елементів, які б обслуговували ринковий механізм. Формування ринкової інфраструктури має завдання обслуговувати ринковий процес товарообміну, забезпечувати його надійність, прозорість і стабільність. Організація ринкового середовища агропродовольчого сектору представлена на (рис. 1.1).

Реалізація агропромислової продукції відбувається за двома напрямами – через оптову та роздрібну торгівлю. Оптова торгівля пов’язана з постачанням товарів і послуг ринковим посередником роздрібній торгівлі, корпоративним клієнтам і є основною складовою ланцюга руху товарів від виробника до споживача, а роздрібна торгівля – безпосередньо споживачам.

Для кожного каналу реалізації характерні суттєві відмінності як у методологічних принципах відображення процесу реалізації, так і в його документальному оформленні, веденні аналітичного обліку, узагальненні даних, побудові облікових регістрів, інформаційному забезпечення звітності.

Вибір каналів збуту сільськогосподарської продукції зумовлюється багатьма чинниками: кон’юнктурою і ступенем відкритості місцевих ринків сировини і продовольства, наявністю власних потужностей по переробці продукції, складських приміщень, доступністю існуючих баз зберігання, транспортних тарифів та ін.

Специфіка ведення сільськогосподарського виробництва зумовлює характерні особливості в організації реалізації продукції кожного продуктового підкомплексу. Зокрема, в молокопродуктовому підкомплексі кожне аграрне формування може реалізовувати вироблену ним продукцію через оптове постачання молокозаводам і фірмам, або здійснювати реалізацію через роздрібний продаж – на ринку, в магазині, ларку тощо. Організаційну структуру системи реалізації молока та продуктів його переробки сільськими товаровиробниками можна подати у вигляді схеми (рис. 1.2).


Рис. 1.1. Організація ринкового середовища агропродовольчого сектору
Джерело: [162, 652].


Рис. 1.2. Схема системи реалізації молока та молокопродуктів в умовах ринкових відносин [джерело: 95, 307 із змінами і доповненнями автора]
З схеми видно, що сфера реалізації молока та молочної продукції поділяється на обласну і регіональну з подальшим поділом по оптових і роздрібних маркетингових каналах реалізації продукції товаровиробниками.

Ефективна реалізація продукції через роздрібні канали можлива переважно у великих населених пунктах, на транспортних магістралях, у місцях періодичного скупчення населення (вокзали, дачні селища, спортбази і т.п.).



Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Комерційні формування здійснюють також різні процеси виробництва і обігу. Такі процеси, як транспортування, упакування товарів, а також їх перепродажна підготовка і після продажне обслуговування, відносяться до виробничих процесів в обігу. Саме при виробничих процесах (якщо вони економічно виправдані) створюється додаткова вартість, що реалізується в ціні товару. Але комерційна організація може мати збитки від виробничих процесів, якщо витрати на їх здійснення будуть більшими у порівнянні з витратами конкурентів. Збитки можуть викликати і інші принципи: прорахунки у плануванні потоків товарів, нераціональне розміщення складів, наявність зайвих посередницьких ланок та ін.

Дослідження показують, що процес формування регіональних ринків сільськогосподарської продукції ще далекий від досконалості і знаходиться на перехідному етапі розвитку. Із-за недосконалої системи збуту і реалізації сільськогосподарської продукції, сучасний фінансово-господарський стан підприємств аграрного сектора як суб’єктів господарювання характеризується їх переважною збитковістю, відсутністю оборотних коштів, внаслідок чого останнім часом у більшості сільськогосподарських підприємств значну питому вагу в структурі реалізованої продукції становлять операції з оплати праці, оскільки розрахунки по оплаті праці з працівниками аграрного сектора здійснюються переважно не грошима, а продукцію як власного виробництва, так і покупною.

На нашу думку, особливу увагу необхідно приділити специфічним операціям третьої групи, таким як продаж продукції працівникам підприємства в рахунок оплати праці та видача натуроплати. Специфічність даних операцій полягає в тому, що в них реалізація і розрахунки по оплаті праці виступають як взаємопов’язані між собою процеси.

В процесі розвитку ринкових відносин в аграрному секторі розширюється коло постачальників сільськогосподарської продукції для потреб національного ринку. Тому рух продовольчих товарів як система реалізації продукції аграрного сектора економіки визначається сукупністю форм обміну, каналів і напрямів реалізації сільськогосподарської продукції.

Ми погоджуємося з думкою О.В. Березіна, що: “… система реалізації продукції, у свою чергу, виявляє зворотну дію на розвиток сільськогосподарського виробництва” [26, 105]. Внаслідок чого, ефективність такої системи визначається ступенем її впливу на стимулювання розвитку продуктивних сил аграрного сектора економіки.

В зв’язку з цим, проблеми стабілізації руху продовольства в Україні та розвитку споживчого ринку також зумовлюють необхідність опрацювання концепції формування та розвитку національного продовольчого ринку України [27, 26]. З цієї точки зору важливим моментом організації аграрного ринку виступає його системна побудова за продуктовим принципом. Така побудова означає свідоме і цілеспрямоване формування складу покупців та продавців окремих продуктів. Головним принципом раціональної організації національного продовольчого ринку є така його системна побудова за якої усі ланки агропромислового-торговельного ланцюга потрапляють у поле зору оцінок кінцевого споживача і саме він визначає міру успіху підприємства на ринку.

Водночас, в сучасних умовах формування нової аграрної політики, важливу роль відіграють типи зв’язків у системах, що визначають її окремі властивості і формують цілісність. Наприклад, економічне поле як середовище визначається поєднанням простору і часу діяльності суб’єктів економіки різних типів, формується під впливом устоїв певного типу економічної системи. Таким чином установлюється інституціональна матриця: стійка, історично сформована система базових інститутів, що регулюють взаємозалежне функціонування основних суспільних сфер – економічної, політичної та ідеологічної [124, 24]. Поряд із цим слід розрізняти системи макро- і мікрорівня.

На систему збуту і реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки впливає мікросередовище і макросередовище (рис. 1.3).

Мікросередовище системи реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на рівні аграрного формування, переробного підприємства, індивідуального сільгосптоваровиробника включає в себе такі елементи, з якими вони безпосередньо, щоденно стикаються у своїй діяльності: конкуренти, маркетингові посередники, фінансово-кредитні установи, рекламні агентства, контактні аудиторії і цільові клієнтурні ринки.

Сукупність чинників, які надають широкомасштабного, глобального впливу як на діяльність аграрного чи переробного підприємства, так і на інші елементи мікросередовища, складають макросередовище системи. Сюди можна віднести наступні чинники: політико-правові; економічні; науково-технічні; природо-кліматичні; демографічні; культурні.




Рис. 1.3. Основні елементи і чинники системи реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки
Джерело: Побудовано автором.
По відношенню до підприємства АПК середовище системи реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки слід розглядати як сукупність внутрішнього і зовнішнього середовища системи: внутрішнє є безпосередньо керованим, а про управління зовнішнім середовища системи можна вести мову лише з великими застереженнями.

У підприємствах АПК ринкової орієнтації, основний інструмент впливу керівника підприємства і його маркетингової служби на навколишнє середовище, в тому числі цільовий ринок, комплекс маркетингу. Основними його елементами є: інноваційна діяльність підприємства і планування виробничого і товарного асортиментів; формування цінової політики; побудова підприємством системи маркетингових комунікацій, яка б включала рекламу; комплекс взаємовідносин з громадськістю; систему стимулювання збуту і особиста продаж.

Важливими завданнями у подальшій розбудові національного продовольчого ринку є підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств, пошук нових джерел товарних ресурсів, поглиблення міжгалузевих зв’язків на основі кооперації і агропромислової інтеграції. Проте, функціональні зв’язки, що збереглися до нинішнього часу між суб’єктами ринку, мають різну спрямованість і неоднаковий характер, що й пояснює відсутність стабільності та надійності, різноманітні збої у продовольчому ланцюжку. Очевидно, виникає потреба у дієвому механізмі розподілу продовольства, що надасть стійкості продовольчому ринку в Україні. Тому, нині такі функції доцільно покладати на створювані в державі оптові продовольчі ринки з відповідною інфраструктурою для проведення торгів.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Дисертаційне дослідження велося за логістичною схемою: минуле – сучасне – майбутнє. Без знання історії економічного розвитку і економічної дійсності не можна сформулювати жодної концепції, побудувати систему. При аналізі економічної дійсності встановлювалися кількісні і якісні відмінності в економічних явищах із врахуванням закону переходу кількісних змін у якісні, які є наслідком нагромадження кількісних змін.

Також при аналізі економічної дійсності, нас в першу чергу цікавила внутрішня сторона дійсності, її суть, оскільки вона визначає природу економічного явища. Суть економічної дійсності приховується за явищем, щоб її виявити, треба здійснити тривалі, глибокі, системні дослідження. Способом існування змісту є форма. Перебуваючи в залежності від змісту, форма активно впливає на нього. Тому для формування ринкової системи реалізації продукції молокопродуктового підкомплексу АПК надавалося першочергового значення питанням розвитку суб’єктів аграрних відносин в умовах інституціональної трансформації.

У дисертаційному дослідженні виходили з того, що економічну систему на основі абстрактно-дедуктивних і абстрактно-індуктивних підходів слід визначати як певним чином організовану практичну діяльність суб’єктів господарювання з приводу виробництва, реалізації та споживання благ чи послуг. Адже функціонування економічних систем визначається об’єктивністю – техніко-економічним напрямом і суб’єктивністю – соціально-економічним напрямом, предметом якого є економічна поведінка (певна практична діяльність) суб’єктів економіки [20, 73].

Взаємозв’язок елементів у цій системі регулюється відповідними принципами: цілісність, структурність, обумовленість поведінки системи, і ієрархічність, множинність досліджень.

Для того щоб визначити пріоритетні напрями функціонування системи реалізації певного виду продукції замало оцінити результативність діяльності окремих суб’єктів або ефективність тих чи інших інструментів, необхідно навчитися визначати загальні результати системи реалізації на різних рівнях на основі використання принципів системного підходу, який можна вважати основою методології формування й ефективного функціонування ринкової системи реалізації молока та молочних продуктів.

Системний підхід, як вважають російські вчені А. Панін, В. Растяпін: “… це комплексне дослідження економіки як єдиного цілого з врахуванням взаємообумовленості та взаємодії економічних процесів з іншими процесами суспільного життя” [169, 47]. Діяльність будь-якої частини системи здійснює певний вплив на діяльність усіх інших її частин. У системному підході в особливий об’єкт дослідження виділяється структура зв’язків між елементами системи і між даною системою і системами, які взаємодіють з нею. При цьому необхідно вивчати всю систему зв’язків і відносин, весь комплекс окремих підсистем і їх найважливіших параметрів.

Суть системного підходу полягає в тому, щоб об’єктом вивчення були не тільки вхідні і вихідні параметри, але і при цьому розкривалася його внутрішня структура. Це дозволяє врахувати всі важливі сторони і зв’язки досліджуваного об’єкта, процесу, явища. Функціонування системи передбачає дотримання методології наукового пізнання і соціальної практики, що забезпечує системний підхід. Реалізація системного підходу базується на знанні і застосування його принципів: теорії системи, критичних підходів до дійсності, конструктивного характеру рекомендацій, спадковості у розвитку знань, різноманітності типів зв’язків. Ці принципи дають змогу встановити недоліки попередніх, традиційних підходів до постановки і вирішення проблем чи завдань та формувати нові завдання і проблеми.

Актуальність дослідження на основі системних підходів тісно пов’язана з трансформаційними процесами перехідного періоду, коли відбувається становлення ринкового інституціонального середовища зі складними взаємовідносинами, коли розвиток інститутів змінює саме середовище та зміна якого, в свою чергу, впливає н еволюцію інститутів та їхніх складових.

В умовах аграрного господарювання превалюють матеріальні системи: природні; соціальні; економічні; екологічні та інші, для яких градація простору має реальне наповнення через структурно-речові елементи, відділені від складових інших систем. Взаємоузгодженні потоки речовин та енергії формують налагоджені механізми функціонування системи, з одного боку, як індивідуальної одиниці, відокремленої від решти складових простору матеріальною (реальною) оболонкою; з іншого – визначають можливість взаємодії із зовнішніми компонентами. Це стосується різних за походженням структурно-функціональних систем.

При системному підході будь-який економічний об’єкт системи реалізації продукції молокопродуктового підкомплексу АПК, що поєднує безліч взаємодіючих матеріальних елементів у єдине ціле, розглядається нами як система. Цей же об’єкт, в залежності від мети дослідження, може бути представлений у вигляді окремого елемента (чи підсистеми) деякої системи більш високого рівня. Так утворюється ієрархічна піраміда систем з горизонтальними і вертикальними зв’язками між ними.

Методологія системного підходу, як відомо, пов’язана з розглядом об’єкта дослідження як системи, орієнтації на розкриття цілісності об’єкта, взаємопов’язаності та взаємозалежності його інгредієнтів. Це стосується систем різного рівня складності й функціонування, адже в основі будь-якої системи є сукупність елементів простору (як філософської, а не географічної категорії), відмежованої від іншої частини певною оболонкою, навіть уявною.

Важливу роль відіграють типи зв’язків у системах, що визначають її окремі властивості та формують цілісність. Наприклад, економічне поле як середовище визначається як поєднанням простору і часу діяльності суб’єктів економіки різних типів, формується під впливом устоїв певного типу економічної системи. Таким чином, установлюється інституціональна матриця: стійка, історично сформована система базових інститутів, що регулюють взаємозалежне функціонування основних суспільних сфер – економічної, політичної та ідеологічної. Поряд із цим розрізняють системи макро- і мікрорівня; функціонування мікрорівневих систем аграрного сектора є предметом даного дослідження.

Вважаємо, що конкретизація цілей дослідження трансформації системи реалізації сільськогосподарської продукції в Україні до ринкових умов повинна базуватися на використанні системного підходу, що в свою чергу ставить відповідні вимоги до розгляду процесу реалізації продукції молокопродуктового підкомплексу АПК як системи, яка має свої елементи, функції, цілі і спрямована на вирішення конкретних проблем. Без чіткої структуризації в нинішніх умовах становлення ринкових відносин неможливо буде визначити можливості розв’язання цих проблем. Тому, доцільно визначити процес реалізації молока та молочної продукції як системи і надати чітке визначення її основним елементам.

При дослідженні процесу реалізації молока та молочної продукції будемо виходити з наступного її визначення. Система – є кінцева множина функціональних елементів і відносин між ними, що виділені з середовища у відповідності з метою, в межах визначеного часового інтервалу.

Реалізація молока та продуктів його переробки представляє собою цілісну, найвищою мірою складну і динамічну економічну систему, яка складається з множини взаємозалежних і взаємодіючих підсистем різних рівнів з розгалуженою мережею прямих і зворотних зв’язків. В результаті кожен суб’єкт і об’єкт процесу реалізації виявляється неодмінним елементом декількох різнопорядкових систем.

В кожній з них він виступає носієм тих властивостей, що істотні з погляду виконуваних системою функцій. Елемент системи розглядається як своєрідна межа можливого в конкретному дослідженні розкладання економічного об’єкта.

Склад елементів і спосіб їх об’єднання визначають структуру системи. У залежності від мети дослідження система може ділитися різними способами, тому для кожної системи поняття елемента і структури не є однозначним визначенням. Так елементом процесу реалізації молочної продукції як системи “реалізація молока та молочної продукції” в одному випадку може бути молокопродуктовий підкомплекс АПК України, в іншому – окремий регіон. Але, як би система не була розчленована, її специфіка не вичерпується особливостями складових елементів, а визначається в першу чергу характером зв’язків і відносин між ними, що і визначає цілісність системи. Зв’язок, цілісність і структурність – характерні риси будь-якої системи. Відносини системи та її складових частин (елементів) підкоряються діалектиці цілого і частини, загального й окремого. Технічні, технологічні, економічні й інші особливості будь-якого економічного об’єкта можуть бути пояснені лише в порівнянні з тим загальним, що притаманно системі, до якої він належить.

Загальне виявляється у вигляді повторюваних, стійких властивостей елементів. Обумовлені ці властивості впливом об’єктивно необхідних умов утворення і функціонування системи, тоді як одиничні, неповторні властивості – наслідок дії випадкових причин. Кожен елемент системи являє собою єдність загального й одиничного, необхідного і випадкового. При цьому, необхідне відрізняється від випадкового, як загальне від одиничного, тобто насамперед своєю загальністю. У системі необхідність виступає як атрибут цілого, а не окремих його елементів; вона розподілена в масі можливих станів окремих елементів системи і реалізується як імовірність настання того чи іншого стану. Найбільшою імовірністю діють ті стани, що при даному комплексі умов забезпечують функціонування системи в цілому [169, 36].

При об’єднанні елементів у рамках цілісної системи виникають якісно нові властивості, відсутні на рівні окремих елементів, – системні властивості. Вони відбивають спільність і розходження, стійкість і мінливість, повторюваність і неповторність властивостей, зв’язків і відносин елементів системи, тобто виявляють свою ймовірносно-статистичну природу. В основі формування статистичної закономірності лежать системні властивості [169, 36].

На системний характер статистичних закономірностей неодноразово звертав увагу Й.С. Пасхавер: “Статистична закономірність – це закономірність, властива сукупності елементів як цілому” [179, 21], де ціле – не проста сума випадково об’єднаних елементів, а щось організоване, щось, що має структуру. Вивчаючи методологію аналізу складних систем, можна зробити висновок, що саме ціле (система), а не окремий елемент є тією базовою одиницею реального світу, стосовно якої стає можливим установлення конкретних законів, що спираються, як правило, на спільність умов існування, масовість і однорідність явищ.

У зарубіжній практиці в аналітичній роботі широко використовується метод виявлення сильних і слабких сторін (SWOT), запропонований американським професором Майклом Портером. Користуючись цим методом, ми встановили чинники і поставили за мету глибоко проаналізувати, які сприяють або перешкоджають внесенню змін у систему реалізації молока та молочної продукції, класифікуючи їх таким чином (рис. 1.4).


Рис. 1.4. Схема класифікації чинників, що сприяють або перешкоджають внесенню змін у систему реалізації молока та молочної продукції в Україні
Джерело: Розроблено автором.
В умовах “чистої” ринкової економіки організаційно-економічні чинники ефективності зумовлюються ринковими важелями, які визначають структуру аграрного виробництва і реалізації продукції, господарський механізм та міжгалузеві відносини. Проте головним чинником є конкуренція, яка визначає темпи динамічного розвитку економічних процесів і нерозривна з ціною, попитом і пропозицією. Останні регулюють виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту без будь-якого стороннього втручання, забезпечуючи ринкову рівновагу.

Ринкова рівновага передбачає передусім відсутність надлишкових попиту та пропозиції, а отже, можливість реалізації виготовлених у народному господарстві товарів і послуг, їх придбання покупцями за наявними цінами, що забезпечує стабільний розвиток усієї економіки.

Усі складові, під впливом яких діє той чи інший чинник ефективності, рівнозначні. Закон попиту розкриває взаємозв’язок між ціною і попитом, згідно з яким при незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту, і навпаки. Зміст закону пропозиції полягає в тому, що при перевищенні пропозиції над попитом товари і послуги продаються за цінами, нижчими від вартості та її модифікованих форм. В умовах же вирівнювання попиту і пропозиції товари і послуги реалізуються за цінами, що відповідають їх вартості, тобто встановлюються ціни рівноваги.

Таким чином, ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. По-перше, він об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит. По-друге, стимулює розробка та впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, зменшення витрат, поліпшення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. По-третє, виконує велику селекційну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб’єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам. Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізуються повною мірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучасне товарне виробництво таких умов не має. Ринкова система може регулювати лише ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому врахування платоспроможного попиту населення має особливо важливе значення в методології дослідження ринку молока та молочних продуктів і зокрема системи їх реалізації споживачам.

В умовах товарно-грошових відносин розподіл споживчих благ залежить від формування і розподілу доходів. У ринковій економіці ринок збуту молока та молокопродуктів визначається не раціональної потребою, а сумою витрат свого особистого бюджету, яку населення, за наявного рівня доходів, згодне витратити на придбання цієї продукції за середньо роздрібними цінами.

Для з’ясування особливостей взаємодії попиту і пропозиції використовують поняття еластичності, яке відбиває міру реагування однієї змінної величини в результаті однопроцентної зміни другої величини. На величину попиту і пропозиції найбільше впливає зміна ціни. Взаємозв’язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції. Його зміст полягає у взаємозалежності між кількістю товарів і послуг, пропонованих виробником, і попитом на них. Ця залежність виражається насамперед у тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Методологія дослідження ґрунтується на тому, що економічний механізм регулює економічні відносини між державою, підприємствами і населенням. Згідно традиційної методологічної схеми оцінки економічний механізм зорієнтований переважно на формування ефективних взаємовідносин між товаровиробниками і державою. Сутність економічного механізму проявляється в його принципах, основними серед яких мають бути: рівність товаровиробників всіх форм власності, забезпечення паритетності економічних взаємовідносин і еквівалентності обміну між галузями економіки, стимулювання розвитку науково-технічного прогресу в молокопродуктовому підкомплексі та росту ефективності виробництва.

В дисертаційному дослідженні виходили з позиції, що побудова ринкової системи збуту і реалізації продукції молокопродуктового підкомплексу АПК вимагає дослідження товарного ринку. Першочерговим завданням в процесі вивчення товарного ринку є аналіз поточного співвідношення попиту і пропозиції на молоко та молочні продукти, тобто комплексний аналіз кон’юнктури ринку.

Кон’юнктура ринку молока та молокопродуктів це – умови, що складаються на ринку в певний період часу і в конкретному місці, регіоні. До уваги беруться соціально-економічні, торговельно-організаційні, та інші чинники реалізації молока та молокопродуктів, що є результатом взаємодії усіх факторів, які визначають структуру, динаміку і співвідношення попиту, пропозиції та цін на молоко та продукти його переробки.

Основна мета вивчення кон’юнктури цього ринку – встановити, в якій мірі діяльність агропромислових формувань, аграрних підприємств, малих підприємницьких структур впливає на стан ринку, на його розвиток в найближчому майбутньому і які заходи необхідно прийняти, щоб повніше задовольняти попит споживачів на молоко та молокопродукти, раціональніше використовувати потенційні можливості наявні у суб’єктів ринку.

В процесі дослідження кон’юнктури ринку молока та молочних продуктів необхідно зосередити увагу на таких завданнях:


  • збирання та обробки кон’юнктурної інформації;

  • оцінка стану ринку, типології ринкової ситуації;

  • характеристика обсягу ринку;

  • оцінка й аналіз пропозицій ринку;

  • виявлення, аналіз і прогнозування тенденцій розвитку ринку;

  • оцінка й аналіз коливань, сезонності та циклічності ринку;

  • оцінка й аналіз регіональних особливостей ринку;

  • оцінка й аналіз ділової активності та ступеня ризику.

Для повної реалізації завдань застосуємо систему показників, які характеризують ті чи інші прояви ринкової кон’юнктури (табл. 1.1).

Таблиця 1.1



Система оціночних показників кон’юнктури ринку молока та молочних продуктів


Категорії

Показники
























































Джерело: Складено автором самостійно з використанням методологічного підходу висвітленого у [103, 24-25].
У процесі аналізу кон’юнктури ринку вивчають коливання попиту під впливом природо-кліматичних, соціально-побутових, економічних і демографічних чинників.

Динамічний ряд збуту молока та молокопродуктів (З) аналізують за чотирма компонентами. Перша компонентна – тренд (Т). Тренд – це зміни, які визначають загальний напрямок розвитку (зростання, стабільність або зниження рівнів динамічного ряду).

Якщо існує лінійна тенденція динамічного ряду, застосовують метод поточної середньої, в разі не лінійної тенденції – метод аналітичного вирівнювання. Якщо зміна коливань близька до прямолінійної, використовують рівняння

(1.1)

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Важливою складовою частиною такої ринкової системи як продовольчий ринок є продуктовий ринок молока та молочних продуктів, на якому предметом купівлі-продажу виступають молоко та продукти його переробки (вершки, масло, сухе молоко, кефір, йогурти, сири та ін.). Цей ринок функціонує відповідно до дії об’єктивних економічних законів серед яких основними є закон вартості та закон попиту і пропозиції.

Ринок молока та молочних продуктів виступає як система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача. Саме на основі дії цих законів формується ринкова ціна, яка врівноважує попит і пропозицію, регулює обсяг молока і асортимент молочних продуктів, впливає на розвиток виробництва і є основним регулятором молочарського агробізнесу. Через ринкову ціну виробник і покупці дізнаються про попит на ті чи інші молочні продукти, технологічні можливості виробників. Тим самим ринок як ринкова система виступає регулятором господарської діяльності.

Для України представляє інтерес вивчення і запозичення досвіду економічно розвинутих країн щодо функціонування ринку молока та молочних продуктів, в основі якого є кооперативний молочарський бізнес. Сприйняття всього позитивного слід здійснювати не як механічний процес, а переносити його на наш український “ґрунт” з врахуванням реальних умов, які нині склалися, пошуку нових рішень на основі принципів та закономірностей розвитку світової економіки. Виходячи з нинішніх соціально-економічних умов в державі, формування і розвиток ефективного вітчизняного ринку молока та молочних продуктів як ринкової системи є доволі складною справою, оскільки вимагає вирішення багатьох внутрішньо суперечливих завдань.

По-перше, на ньому необхідно зберегти дієву досконалу конкуренцію, одночасно створивши можливості, позаринкового узгодження дій суб’єктів ринкових відносин молокопродуктового підкомплексу АПК.

По-друге, необхідно задіяти стимули нарощування чи стабілізації обсягів виробництва молока, не допускаючи при цьому створення надмірних запасів молочних продуктів, які не знаходять збуту.

По-третє, підтримання внутрішньої конкуренції необхідно узгодити із виваженим захистом вітчизняного товаровиробника від іноземних конкурентів, які заполонили український ринок молока та молочних продуктів.

По-четверте, заходи державного регулювання не повинні ставати на перешкоді підприємницькій ініціативі, творчим пошукам, розробці та здійсненню інноваційних проектів.

Організація ринку молока та молочних продуктів – це перш за все створення системи аграрних формувань, переробних підприємств та інших суб’єктів ринкової інфраструктури та відпрацювання методів їхньої діяльності, спрямованих на налагодження обмінних процесів, тобто процесів купівлі-продажу.

В США, Канаді, країнах Європейського Союзу для продуктових ринків, в тому числі для ринку молока та молочних продуктів відпрацьована своя система державного регулювання та його методи, виділяються відповідні бюджетні кошти, але водночас важливим і необхідним елементом економічного захисту сільськогосподарських товаровиробників є кооперація на різних ієрархічних рівнях. Необхідність кооперативного руху полягає у розумінні, що для того, щоб бути не лише рівноправними суб’єктами ринку, але й досягти певних перемог у конкуренції, сільгосптоваровиробники повинні прагнути до взаємодії.

Яскравим прикладом в цьому відношенні є фермери США, які діючи разом впливають на збільшення попиту на свою продукцію, сприяють кращому позиціюванню агропромислових товарів, підвищують їх конкурентоспроможність і досягають більшого контролю в маркетингових каналах (рис. 1.5).



Рис. 1.5. Маркетингові канали кооперативів [242, 138]
Такі цілі ставлять перед собою усі маркетингові об’єднання, адже ефективний маркетинг вимагає адекватного обсягу ділових операцій, що можливо лише за умов існування великого підприємства. Сільськогосподарські кооперативи, крім того можуть мати свої специфічні цілі: пошук найбільш ефективних виходів на ринок; досягнення кращої координації між виробництвом і споживанням; контроль за реалізацією продукції, в тому числі через роздрібні магазини; забезпечення лідерства у маркетинговому каналі, включаючи вертикальну інтеграцію, і навіть встановлення ринкової влади для своїх членів – клієнтів.

Наприклад в Канаді функціонує Канадська комісія з виробництва, переробки і торгівля молоком та молочними продуктами, яка представляє інтереси федеральних та провінційних структур. В цій комісії передбачене розмежування повноважень федеральних і провінційних владних структур у сфері контролю якості молока і молочних продуктів. До перших належать ті структури, що знаходяться у підпорядкуванні Міністерства сільського господарства і продовольства та контролюють якість молочних продуктів у межах всієї країни.

У системі ринку молока та молочних продуктів Канади інтереси фермерів представляють дві кооперативні організації – Національний союз фермерів і Молочні торгівельні управління, які являють собою кооперативні об’єднання виробників та переробників молока. Інтересами переробників опікуються Молочні торгівельні управління провінцій і великих районів, а також регіональні кооперативні об’єднання переробників. За участю всіх партнерів відбувається переговорний процес для прийняття і ухвалення рішень щодо встановлення цін та стандартів на молокопродукти. Споживачі молока та молочних продуктів відстоюють свої інтереси через союз споживачів.

Молокопереробна галузь Канади має чітку спеціалізацію поділом переробних підприємств на дві групи: підприємства з виробництва столового молока і вершків; підприємства поглибленої переробки молока. На перших підприємствах, які розташовані поблизу промислових і адміністративних центрів, переробляють 30-34% молока здійснюючи його пастеризацію відокремлення вершків, сортування. На другій групі спеціалізованих підприємств переробляють 66-70% молока на масло, сир, морозиво та іншу молочну продукцію.

Молокопереробні підприємства (приватні або акціонерні) об’єднані в кооперативи, які займаються контролем руху молока від ферми до магазину. Кооперативи переробників та Молочні торговельні управління створені на одній правовій основі і мають однакові повноваження. Різниця між ними полягає лише в тому, що кооперативи мають свої виробничі потужності з переробки молока.

В процесі своєї діяльності Молочні торговельні управління провінцій і великих районів виконують такі функції:



  • здійснення контролю обсягів виробництва молока кожним фермером;

  • періодичне визначення якості молока (1-2 рази щомісячно);

  • перевезення молока від ферми до переробних підприємств (через день);

  • щотижневе перерахування коштів фермерам за реалізоване молоко.

Молоко, продане фермером понад встановлену квоту, оплачується в розмірі 46-48% від гарантованої оплати. Управління і кооперативи отримують кошти на закупівлю молока від Канадської молочної комісії. Характерно, що Канада досить вдало використовує митні тарифи та квоти на молочну продукцію для захисту своїх товаровиробників.

Уряд Канади вважаючи важливим завданням забезпечення населення країни молоком та молокопродуктами дбає і про отримання рівноцінного зиску всіх партнерів ринку молока та продуктів його переробки. Мета державної політики Канади в молочній промисловості полягає не тільки в повному задоволенні попиту населення країни на молоко та молочні продукти, а й у встановленні цін, які були б доступними для споживачів, забезпечували справедливий дохід виробникам, переробникам, суб’єктам торгівлі. Для врахування інтересів всіх партнерів по молочарському агробізнесу, при встановленні цін користуються такою формулою:

Базова ціна 100 л молока = (АВ)+(БГ)-Д+Е, (1.5)

де А – базова ціна за 1 кг масла, що виплачується виробнику, – 5,324 канад. дол.;

Б – базова ціна за 1 кг молочного порошку, що виплачується виробнику, – 3,488 канад. дол.;

В – вихід масла, кг на 100 л молока, – 4,365 канад. дол.;

Г – вихід молочного порошку, кг на 100 л молока, – 8,51 канад. дол.;

Д – пряма дотація переробнику на 100 л молока, – 7,6 канад. дол.;

Е – пряма дотація виробнику на 100 л молока, – 5,43 канад. дол.

Внаслідок такого підходу у регулюванні ринку молока та молокопродуктів канадськими державними і кооперативними формуваннями здійснюється рівноцінний розподіл прибутків між виробниками, переробниками та роздрібною торгівлею.

В окремих країнах, у боротьбі за споживача, при формуванні громадської думки та звичок у населення до споживання молочних продуктів важливу роль відіграє пропаганда, зокрема в Данії, яка вже десятки років займає лідируючі позиції в світовому молочарському бізнесі.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Цілком очевидно, що рівень закупівельних цін на молоко в Україні є значно нижчим за той, який склався в Європейському Союзі. Його підвищення найближчим часом до рівня європейських цін виглядає мало реальним, оскільки разом із зростанням цін на молоко повинні б зростати ціни на продукти його переробки, а це при існуючій вітчизняній купівельній спроможності населення означало би катастрофічне зниження попиту на молочні продукти, відповідно негативно вплинуло б і на споживачів, і на виробників.

Очікуване зниження інтервенційних цін на масло і знежирене молоко в порошку може призвести до зниження доходів виробників молока. З тим, щоб цього не допустити в молочному секторі з 30.06.2005 р. впроваджуються безпосередні оплати. Вони складаються з двох частин: основна оплата і оплата додаткова (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Рівень цін на молоко і молочні продукти, безпосередніх оплат за молоко в Європейському Союзі, євро за центнер


Період

Цільова ціна на молоко

Інтервенційні ціни на:

Основна оплата за молоко

Додаткова оплата за молоко

масло

знежирене молоко в порошку










































































Джерело: Складено на підставі [247; 248].
Саме завдяки такій спільній організації ринку молока в Європейському Союзі молоко надходить від виробників виключно високої якості, вони одержують високу закупівельну ціну, мають захист внутрішнього ринку перед імпортом продукції, а заняття молочним скотарством є досить прибутковим.

З вищенаведеного випливає, що поліпшення ситуації в молокопродуктовому підкомплексі АПК України і зокрема при реалізації молока та молокопродуктів можливе або за рахунок належного державного регулювання, можливості якого зараз обмежені, або ж на інтеграційній основі. Способів інтеграції процесів в молокопродуктовому підкомплексі може бути кілька. Проте, найбільш дієвим, на нашу думку, може бути кооперативний шлях інтеграції сільськогосподарських товаровиробників молока і підприємств по промисловій переробці, спрямовуючи його насамперед на спільне об’єднання зусиль для досягнення економічної заінтересованості кожного суб’єкта господарювання.

Професор В.В. Зіновчук вважає, що у всіх країнах ЄС простежуються три головні рівні організаційної ієрархії кооперативних організацій: місцевий, регіональний і національний [109, 80]. Аналіз зарубіжного досвіду розвинутих країн показує, що саме кооперація є важливим і необхідним елементом і надійною формою захисту сільгоспвиробників за умов ринкової економічної системи. В країнах Європейського Союзу, таких як Великобританія, Ірландія, Швеція, Фінляндія, Данія, практично усі виробники молока беруть участь у сільськогосподарській кооперації (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Питома вага кооперативів у молочарському бізнесі країн

Європейського Союзу у 1995-1997 рр., %




Країни

Питома вага

кооперативів






























































































Джерело: Побудовано автором на основі матеріалів відображених у [242, 169].
Це пояснюється надійністю маркетингових каналів реалізації молока, які знаходяться під контролем тих, хто його виробляє. Молочарські кооперативи поділяються на такі, що збирають молоко від своїх членів-клієнтів і переробляють його, і ті, які займаються його збиранням і реалізацією переробним компаніям. У Німеччині, наприклад, лише третя частина молочарських кооперативів займаються переробкою молока, решта поставляє молоко в регіональні молочні центри, що функціонують на акціонерних засадах.

Характерною рисою молочарського бізнесу є зростання концентрації виробництва у переробних кооперативах. Наприклад, таким кооперативам-гігантам, як “MD FOODS” в Данії, “SODSAAL” у Великобританії, “ARLA” в Швеції належить переважна частина ринку молока і молочних продуктів в їх країнах. Велика концентрація молочарського бізнесу, дає кооперативам можливість використовувати найсучасніші технології переробки і широковідомі торговельні марки, проводити гнучку товарну політику, отримувати доступ на міжрегіональні і міжнародні ринки, комбінувати молочарський бізнес з матеріально-технічним постачанням та іншими важливими послугами, послаблюючи негативний вплив сезонних коливань у виробництві молока.

В західноєвропейському регіоні набуває всебільшого поширення міжнародна кооперація. Наприклад, деякі бельгійські кооперативи постачають молоко на переробні підприємства Франції і Німеччини. Водночас фермери Бельгії і Люксембургу є членами німецьких молочарських кооперативів. Кооперативи Нідерландів, Швеції, Фінляндії і Данії розширюють свою присутність на німецькому ринку шляхом відкриття дочірніх компаній. Шведський молочарський кооператив “ARLA” має свої представництва в 16 країнах світу.

Характерною особливістю молочарського бізнесу в країнах Європейського Союзу, що останніми роками він почався здійснюватися шляхом входження в багатофункціональну кооперацію. Така модель, за свідченням обізнаних вчених, адекватна інтенсивному типу сільського господарства цього регіону і виправдана з точки зору перманентної концентрації капіталу кооперативів. [109, 86]. Термін “багатофункціональний кооператив” у його західноєвропейському баченні підходить для великих кооперативів зі значними капіталовкладеннями. Ці кооперативи займають ключові позиції на ринку, виступаючи конкурентами іншим трейдерам, але допомагають меншим маркетинговим кооперативам.

Вважаємо, що перспективним напрямом розвитку кооперативного агробізнесу буде зростання його масштабів і багатофункціональної диверсифікації, адже вже в даний час три з десяти найбільших кооперативів країн Європейського Союзу належать до багатофункціональних (табл. 1.4).

Таблиця 1.4



Основні показники діяльності десяти найбільших сільськогосподарських кооперативів країн Європейського Союзу


Кооператив

Країна

Напрям спеціалізації

Товаро-оборот, млн. ECU

Кількість членів

Кількість найманих праців-ників






















































































































































































Джерело: [173, 56].
Загалом молочарські кооперативи в країнах ЄС це досить поширений і ефективний засіб залучення товаровиробників до великомасштабного агробізнесу, який дає їм можливість отримувати прибуток не тільки від молочного скотарства а й від інших стадій подальшого руху створеної ними продукції, використовуючи професійний менеджмент, забезпечувати належну конкурентоспроможність у ринковому середовищі. Молочарський бізнес знаходиться під впливом інтеграційних процесів, що відбувається в європейських країнах, які охоплюють економічні, соціальні і юридичні аспекти подальшого виробництва молока та молочної продукції на кооперативних засадах.

Отже, вищевикладене є підставою стверджувати, що в Україні економічні відносини підприємств з виробництва, переробки та реалізації молока та молокопродукції необхідно формувати таким чином, щоб забезпечити поєднання інтересів всіх ланок вітчизняного молокопродуктового підкомплексу. Адаптація системи реалізації молока та молокопродуктів до ринкових умов, розвиток молочарського бізнесу на кооперативних засадах може стати надійною основою для таких позитивних процесів, як організація і забезпечення керованості узгодження діяльності окремих ланок у загально-технологічному ланцюзі виробництва молока, його доробки, транспортування, промислової переробки та реалізації молокопродуктів; застосування в усьому виробничо-технологічному ланцюзі досягнень науково-технічного прогресу, спрямованого на підвищення результативності спільної діяльності; створення умов соціального захисту всіх товаровиробників агропромислової сфери, які беруть участь у виробництві конкурентоспроможної продукції молокопродуктового підкомплексу для внутрішнього і зовнішнього ринків.



Висновки до розділу 1





  1. Ринкова економіка є динамічною системою, що функціонує за об’єктивними правилами. Невід’ємним атрибутом цієї системи є ринкове саморегулювання – автоматичний вплив ринкового механізму, взаємодії попиту та пропозиції, цінової конкуренції на обсяги виробництва і продажу товарів (робіт, послуг), рівень споживання, ефективність виробництва, мотивацію працівників.

Однак ринкове саморегулювання повинно доповнюватись елементами державного регулювання. Тому виникає необхідність у здійсненні раціонального поєднання механізмів саморегулювання економіки і державного економічного впливу на функціонування господарського комплексу країни. Наявність елементів державного регулювання залежить від досконалості ринкової системи.

  1. У процесі дисертаційного дослідження будь-який економічний об’єкт системи реалізації продукції молокопродуктового підкомплексу АПК, що поєднує безліч взаємодіючих матеріальних елементів у єдине ціле, розглядається нами як система. Цей же об’єкт, в залежності від мети дослідження, може бути представлений у вигляді окремого елемента (чи підсистеми) деякої системи більш високого рівня. Так утворюється ієрархічна піраміда систем з горизонтальними і вертикальними зв’язками між ними.

Методологія системного підходу пов’язана з розглядом об’єкта дослідження як системи, орієнтації на розкриття цілісності об’єкта, взаємопов’язаності та взаємозалежності його інгредієнтів.

  1. Реалізація сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, як складова загального процесу відтворення є завершальним етапом руху продукту зі сфери виробництва у сферу споживання. Без неї не можливо повторити процес виробництва. Вона виступає як обов’язкова умова виробництва і відтворення. За неперервності процесу суспільного відтворення акт реалізації означає вступ продукту в сферу виробництва, якщо він надходить у виробниче споживання, чи в сферу обігу, якщо він призначений реалізації на кон’юнктурних ринках.

  2. Сільськогосподарське виробництво, збут і реалізація аграрної продукції, як складні, мультикомпонентні агроекономічні системи повністю підлягають синергетичній кластеризації, оскільки: постійно перебувають у стані нерівноваги, і ні в якому разі не можуть бути закритою системою, процеси самоорганізації та кооперативних зв’язків характерно виражені, біфуркації (роздвоєння, множення процесів) в силу циклічності виробництва можуть бути передбачуваними, хаос, породжений біфуркаційним станом неврівноважених систем.

  3. Процес формування регіональних ринків сільськогосподарської продукції в Україні ще далекий від досконалості і знаходиться на перехідному етапі розвитку. Із-за недосконалої системи збуту і реалізації сільськогосподарської продукції, сучасний фінансово-господарський стан підприємств аграрного сектора як суб’єктів господарювання характеризується їх переважною збитковістю, відсутністю оборотних коштів, внаслідок чого останнім часом у більшості сільськогосподарських підприємств значну питому вагу в структурі реалізованої продукції становлять операції з оплати праці, оскільки розрахунки по оплаті праці з працівниками аграрного сектора здійснюються переважно не грошима, а продукцію як власного виробництва, так і покупною.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


  1. та витіснення національних товаровиробників. Зарубіжні фірми часто поставляють продукцію з відстрочкою платежу і цим самим спонукають наших покупців, що не мають обігових коштів, купувати їх продукцію.

  2. Для України представляє інтерес вивчення і запозичення досвіду економічно розвинутих країн щодо функціонування ринку молока та молочних продуктів, в основі якого є кооперативний молочарський бізнес. Молочарські кооперативи в країнах ЄС це досить поширений і ефективний засіб залучення товаровиробників до великомасштабного агробізнесу, який дає їм можливість отримувати прибуток не тільки від молочного скотарства а й від інших стадій подальшого руху створеної ними продукції, використовуючи професійний менеджмент, забезпечувати належну конкурентоспроможність у ринковому середовищі. Молочарський бізнес знаходиться під впливом інтеграційних процесів, що відбувається в європейських країнах, які охоплюють економічні, соціальні і юридичні аспекти подальшого виробництва молока та молочної продукції на кооперативних засадах.

Основні пункти новизни даного розділу автором опубліковано у наукових працях [78; 82; 84; 87; 88].



ч. 1
скачать файл

Смотрите также: