скачать файл
ч. 1


ЗМІСТ


Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ 1

Наукові основи узнавання і впізнання

1.1. Поняття і психофізіологічна сутність узнавання. . . . . . . . . . . . . . . . 14


1.2. Впізнання у психології та криміналістиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
1.3. Співвідношення понять “узнавання”, “впізнання”, “розпізнавання”

і застосування їх у слідчій тактиці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46



Розділ 2

Тактика узнавання під час досудового слідства

2.1. Тактика узнавання на початковому етапі розслідування . . . . . . . . . 60


2.2. Тактичні прийоми узнавання у слідчих діях на наступному

етапі розслідування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86


2.3. Фіксація результатів узнавання і їх використання під час

розслідування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100



Розділ 3

Особливості тактики пред'явлення для впізнання

3.1. Пред'явлення для впізнання під час досудового слідства:

поняття і сутність, види, процесуальні і тактичні аспекти. . . . . . . . . . .113
3.2. Тактика пред'явлення для впізнання людини за ходою. . . . . . . . . .135
3.3.Сучасні проблеми пред'явлення для впізнання . . . . . . . . . . . . . . . . 150
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170
Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Становлення і зміцнення України як правової демократичної держави, формування на її теренах повноцінного громадянського суспільства неможливе без суттєвого поліпшення діяльності всіх державних структур, в тому числі правоохоронних органів. Основним їх завданням на сьогодні є запобігання злочинності та боротьба з нею, важливою складовою якої є слідча та оперативно-розшукова діяльність.

Розкриття і розслідування злочинів обгрунтовано відносять до одного з специфічних і складних видів суспільної діяльності, оскільки вона здійснюється у суворій відповідності до норм Конституції, кримінально-процесуального законодавства та інших нормативних актів, а також тактичних рекомендацій, які розроблені на підставі законів і передової правозастосовчої практики.

На сьогодні в Україні відзначається зменшення загальної кількості скоєних злочинів (1997 - 590 тис., 1998 - 572 тис., 1999 - 552 тис., 2000 – 531 тис., 2001 – 517 тисяч злочинів). Значно збільшилась кількість розкритих злочинів. Так, за 2001 рік розкрито 405 521 злочин, що складає 76,4% від кількості скоєних злочинів (у 1999 році цей показник складав 70,5%). Однак вказане криміногенне явище становить велику загрозу не тільки життю і здоров’ю окремих громадян, але й нормальній життєдіяльності всього суспільства. Особливо слід відзначити, що значну частку складають тяжкі злочини (28,5%). Тому перед вченими та практичними працівниками правоохоронних органів поставло завдання розробити і впровадити у практику нові засоби і методи (тактичні прийоми) виявлення та збору доказової інформації, досконаліші методики розслідування злочинів.

У сучасному кримінальному процесі найбільш поширеними засобами збирання доказів є слідчі дії, в тому числі призначення та проведення експертиз, а в деяких випадках і оперативно-розшукові заходи. Серед слідчих дій пред’явлення для впізнання є важливим процесуальним засобом встановлення тотожності об’єктів за їх ідеальними відображеннями. Узнавання має місце як під час проведення слідчих дій, так і в ході оперативно-розшукової діяльності.

Процес впізнання - це розумова діяльність впізнаючого1, суть якої полягає у порівнянні уявного відображення (сліду пам’яті) з реальним об’єктом, що спостерігається в даний час, з метою встановлення їх тотожності. Впізнання грунтується на підставі психофізіологічного акту узнавання, який широко застосовується як пізнавальний прийом у людській діяльності взагалі та в оперативно-слідчій практиці, зокрема.

Узнавання є основою розшуку злочинця по “гарячих слідах”, затримання підозрюваного, встановлення особи людини, котра видає себе за іншу, а також встановлення особи невпізнаного трупа. Однак тактичні особливості використання цієї природженої здатності людини в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності залишаються білою плямою у криміналістичній літературі. Тому часто зустрічаються випадки ототожнення результатів узнавання під час оперативно-розшукових заходів з результатами пред’явлення для впізнання.

Відповідно до результатів проведеного нами анкетування лише 33% із 200 опитаних слідчих і оперативних працівників зі стажем 3-5 років відрізняють “узнавання” від “впізнання”, а 12% не змогли відповісти на поставлене запитання: чим відрізняється узнавання від впізнання?

Результати узнавання та впізнання2 мають різні процесуальні наслідки. Якщо результати узнавання, яке мало місце під час оперативно-розшукового заходу, є лише орієнтуючою інформацією, то результати пред’явлення для впізнання є доказами у кримінальній справі. Звідси випливає необхідність чіткого розмежування змісту понять “узнавання” і “впізнання” з метою їх правильного застосування в науці та практичній діяльності.

Останнім часом значно зменшилася допомога населення правоохоронним органам. Громадяни стали рідше повідомляти про скоєні злочини, відмовляються брати участь у впізнанні злочинців. Мотивація такої поведінки різна: від повної недовіри правоохоронним органам до страху перед помстою з боку злочинців. Особливо це стосується свідка та потерпілого, які беруть участь у пред’явленні для впізнання. Страх помсти з боку підозрюваного або його знайомих досить часто є причиною неправдивих свідчень. Але дотепер ще не розроблено надійний механізм захисту учасників кримінального процесу, хоча Закон “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” прийнято ще 23 грудня 1993 року. Частково на теоретичному рівні ця проблема висвітлена в дисертаційному дослідженні М.В.Куркіна. Однак досить багато питань ще залишилося не вирішеними як у теорії, так і в правозастосовчій практиці. Тому ми вважаємо за необхідне вдосконалити тактику пред’явлення для впізнання, розробивши конкретний механізм убезпечення впізнаючого.

Дослідженню проблем тактики пред’явлення для впізнання приділено значну увагу в юридичній літературі. В її розробку зробили вагомий внесок такі провідні вчені, як Н.Г.Бритвич, В.С.Бурданова, І.Є.Биховський, А.М.Васильєв, М.М.Гапанович, О.Я.Гінзбург, Г.І.Кочаров, В.О.Коновалова, А.О.Крикунов, В.С.Кузьмічов, В.Г.Лукашевич, Є.Д.Лукьянчиков, В.М.Пет-ренко, О.І.Подольський, М.І.Порубов, М.В.Салтевський, З.Г.Самошина, Л.Д.Удалова, П.П.Цвєтков та багато інших. Однак більшість досліджень з цього питання провадилися на підставі законодавства та практики його застосування в республіках колишнього СРСР без урахування специфіки норм КПК України. Тому багато проблем тактики пред’явлення для впізнання залишаються дискусійними, деякі питання недостатньо вивчені, думки вчених з багатьох питань є суперечливими. Окрім цього, з моменту запровадження чинного Кримінально-процесуального кодексу України в суспільстві та в державі відбулися значні зміни, що справили відповідний вплив на формування морально-психологічних якостей громадян взагалі та учасників кримінального судочинства, зокрема.

Психологічні процеси, які відбуваються у свідомості впізнаючого під час пред’явлення для впізнання, і їх результат науково обгрунтовані теорією криміналістичної ідентифікації. Цій проблемі приділено значну увагу в криміналістиці, тому автор детально ознайомився з роботами провідних вчених з проблем криміналістичної ідентифікації, а саме В.Я.Колдіна, В.П.Колмакова, І.І.Котюка, І.Д.Кучерова, М.Я.Сєгая, Т.О.Сєдова та ін.

Психофізіологічна сутність узнавання певною мірою висвітлена у працях А.В.Бонгарда, В.Д.Глєзєра, М.С.Шехтера. Однак проблема використання властивості людини узнавати об’єкти та події, які вона раніше спостерігала, у слідчій та оперативно-розшуковій практиці на сьогоднішній день майже не вивчена.

На сьогодні у криміналістичній тактиці недостатньо розроблені форми і способи пред’явлення для впізнання. Наприклад, впізнання за функціональними ознаками залишається проблемним. Потребують відповідної розробки питання зустрічного та повторного впізнання. Тим більше багато вчених вважають, що назріла необхідність розширити коло об’єктів, які пред’являються для впізнання. На жаль, вагома частка з названих пропозицій залишається покищо тільки рекомендаціями і в практичній діяльності майже не застосовуються, але деякі з них знайшли своє конкретне відображення у чинному Кримінально-процесуальному кодексі. На нашу думку, законодавче закріплення нових правил пред’явлення для впізнання могло би суттєво розширити можливість отримання доказової інформації та усунути суперечності і прогалини, які мають місце в чинному законодавстві. Вищесказане послужило підставою для вибору теми дисертаційного дослідження і є обгрунтуванням її актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана відповідно до “Комплексної Програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.”, що затверджена Указом Президента України № 837/96 від 17.09.1996 р. і Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Університету внутрішніх справ МВС України на 1996 р. (п.202). Тема дисертації “Тактика узнавання і впізнання на попередньому слідстві” обговорена на засіданні кафедри криміналістики та затверджена Вченою радою Харківського інституту внутрішніх справ 27 грудня 1993 року (протокол № 5).



Метою дослідження є розкриття сутності психофізіологічного процесу узнавання і можливостей його використання під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій для отримання доказів; виявлення сучасних проблем тактики пред’явлення для впізнання; обгрунтування необхідності законодавчого закріплення нових правил провадження цієї слідчої дії.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: уточнити сутність та розмежувати значення понять “узнавання”, “впізнання”, “розпізнавання” з точки зору психології, фізіології і теорії науки криміналістики, проаналізувати взаємозв’язок і визначити їх роль у процесі пред’явлення для впізнання й оперативного розпізнавання; розробити пропозиції про внесення до проекту КПК норм, які регулювали б проведення пред’явлення для впізнання під час до- судового слідства в умовах, за яких можна було б гарантувати безпеку впізнаючого; з’ясувати можливість і доцільність застосування в оперативно-розшуковій діяльності оперативного узнавання, яке може мати місце на будь-якій стадії кримінального процесу; обгрунтувати необхідність законодавчого закріплення нових правил пред’явлення для впізнання; розробити тактику пред’явлення для впізнання людини за ходою.



Об’єктом дослідження є закономірності відображення людиною оточуючої дійсності і формування сліду пам’яті - суб’єктивного образу в пам’яті учасників кримінального процесу, а також закономірності відтворення й опису сприйнятих об’єктів з метою наступного узнавання.

Предметом дослідження є механізми і тактичні прийоми практичного використання психофізіологічної властивості людини узнавати в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності; психологічні, процесуальні і тактичні особливості пред’явлення для впізнання.

Методологічною основою і теоретичною базою послужили основні положення матеріалістичної діалектики, загальної теорії криміналістики; загальні методи - діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, функціональний, статистичний і спеціальні криміналістичні - версіювання, планування, ідентифікації і групофікації, експертного дослідження доказів та інші. Як спеціальними принципіальними основами автор керувався найновішими досягненнями психології і фізіології, окремих теорій криміналістики, кримінального процесу, деякими положеннями оперативно-розшукової діяльності, які не є секретними.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертантом вперше в Україні на монографічному рівні досліджені теоретичні проблеми механізму пізнавальних процесів, які відбуваються у свідомості людини; на їх основі розкрита сутність понять “узнавання”, “впізнання”, “розпізнавання” з точки зору психології, фізіології та криміналістики, проаналізований взаємозв’язок між ними і визначена їх специфіка в процесі розпізнавання раніше сприйнятих об’єктів; вперше обгрунтована необхідність законодавчого закріплення оперативного узнавання як способу отримання доказової інформації і впровадження його у слідчу та оперативно-розшукову практику; класифіковані ситуації оперативного узнавання на початковому і подальшому етапах досудового слідства, запропоновані способи фіксації результатів узнавання та їх застосування під час доказування; доведена необхідність розширення кола об’єктів, що пред’являються для впізнання; дістали подальший розвиток правові, етичні і тактичні основи пред’явлення для впізнання людини за ознаками зовнішності без понятих, відносно чого запропонована нова норма в КПК; вперше розроблені наукові основи тактики пред’явлення для впізнання людини за ходою і показана можливість впізнання за іншими функціональними ознаками; удосконалено процесуальні і тактичні основи зустрічного та повторного впізнання, а також тактичні прийоми та криміналістичні засоби забезпечення безпеки свідків під час провадження впізнання і узнавання.

Виходячи з викладеного, автором виносяться на захист такі положення, які відповідають вимогам наукової новизни:

1) визначення поняття “узнавання” як складного психофізіологічного процесу, під час якого людина співставляє об'єктивну реальність, що сприймається в даний момент, із зафіксованими раніше суб'єктивними образами і робить висновок про наявність або відсутність тотожності; поняття “узнавання” розглядається також як іманентна властивість людини встановлювати тотожність об’єктів;

2) теоретичні основи тактики узнавання і впізнання на початковому та подальшому етапах досудового слідства;

3) визначені правові та етичні основи використання узнавання і впізнання як тактичних засобів збирання доказової інформації;

4) твердження про те, що результати узнавання на початковому і подальшому етапах досудового слідства необхідно відображати у “протоколі оперативного узнавання” або у протоколі відповідної слідчої дії;

5) обгрунтовано наукові і тактичні основи впізнання людини за функціональними ознаками, зокрема за ходою;

6) проаналізовано та запропоновано спосіб вирішення проблем зустрічного і повторного впізнання;

7) обгрунтовано та внесено пропозиції доповнити чинний Кримінально-процесуальний кодекс новими нормами з метою усунення виявлених прогалин;

8) розроблено тактичні прийоми і засоби убезпечення свідка й потерпілого під час узнавання і впізнання.



Теоретичне значення дослідження: отримані автором результати є вагомим внеском у розвиток загальної теорії криміналістики, кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності, тактики проведення слідчих дій взагалі та пред’явлення для впізнання, зокрема.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, висновки, пропозиції та рекомендації сприятимуть вдосконаленню тактики правоохоронної діяльності. Впровадження у практику оперативно-розшукового заходу - оперативного узнавання і закріплення у Кримінально-процесуальному кодексі нових видів пред’явлення для впізнання істотно розширить інструментарій слідчих та оперативних працівників у збиранні доказової інформації. Проведення впізнання в умовах, коли пізнаваний не бачитиме впізнаючого, дозволить убезпечити останнього, внаслідок чого будуть усунуті підстави для відмови свідків від участі у слідчій дії.

На основі узагальнення матеріалів слідчої та судової практики з проблем тактики узнавання і пред’явлення для впізнання запропоновані зміни та доповнення до Проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, які обговорені на засіданні кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ і направлені в Комітет Верховної Ради України із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Внесені пропозиції частково знайшли своє відображення у ч.6 ст.174 КПК України1.

Основні положення і висновки, отримані в результаті дослідження, використовуються у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ: у лекційному курсі з криміналістики, а також під час проведення практичних занять на тему “Тактика пред’явлення для впізнання”. З урахуванням результатів дослідження автором розроблені методичні вказівки для викладачів з названої теми.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, першим в Україні комплексним дослідженням сутності, видів, тактичних і психологічних основ та значення узнавання і впізнання, як способів збирання доказової інформації під час ого слідства. Сформульовані в ній положення і результати мають наукове і практичне значення, оскільки вони обгрунтовані на базі особистого вивчення і критичного аналізу понад двохсот наукових і нормативних джерел, матеріалів чотирьохсот кримінальних справ, які розглянуті місцевими судами Харківської, Львівської, Полтавської та інших областей. Автор наводить теоретичні положення і дає практичні рекомендації по вдосконаленню правоохоронної діяльності та кримінально-процесуального законодавства. Окремі питання піднімаються вперше, деякі розглянуті по-новому, додатково обгрунтовані.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ, на республіканській науково-практичній конференції (м.Харків, 1996 р.), на обласній науково-практичній конференції, присвяченій Дню прав потерпілих (м.Харків, 1998 р.) та під час науково-практичної конференції «Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених», що відбулася 13 квітня 2001 року у м. Харкові.

Публікації. Сформульовані в роботі положення, висновки та пропозиції викладені у восьми статтях у наукових виданнях (п'ять із них фахові) та тезах доповідей на трьох наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації. У відповідності до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 149 найменувань та п’яти додатків на 9 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 195 сторінок.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ
Узагальнюючи викладене вище, виходячи з емпіричних даних дослідження, а також з огляду на широке використання узнавання й впізнання в оперативно-розшуковій, слідчій і судової практика, можна зробити такі висновки:

1. Вперше в криміналістичній літературі на монографічному рівні автор дисертації розкрив психофізіологічну сутність поняття “узнавання”, котре слід інтерпретувати як іманентну властивість людини і (друге значення поняття) як оперативно-тактичний прийом, використовуваний з метою ототожнення об’єктів в ході оперативних заходів і слідчих дій. Впізнання - це процесуальна процедура, яка дозволяє результати звичайного психофізіологічного узнавання важати джерелами доказової інформації.

2. Відповідно до чинного законодавства факт узнавання, зафіксований у протоколі слідчої дії, оцінюється як доказ, а той що мав місце в рамках оперативно-розшукового заходу і зафіксований в оперативному документі, таким не є. Тому вважаємо за доцільне факт упізнавання, зафіксований у протоколі оперативного упізнавання, оцінювати як доказ, а сам протокол - як джерело доказів. У цьому зв'язку необхідно статтю 65 чинного КПК ( і відповідну статтю нового КПК) доповнити фразою: “протокол оперативного узнавання”.

3. Оскільки чинний Кримінально-процесуальний кодекс, на нашу думку, містить низку неточностей, які стосуються організації і тактики проведення впізнання, зокрема кількості пред’явлюваних об'єктів, використовуваних іманентних властивостей впізнаючого і видів впізнання за функціональними ознаками, тому пропонуємо в статтю 174 КПК (статтю 204 пректа нового КПК) внести зміни такого змісту:



«Об'єктами пред'явлення для впізнання крім живих осіб можуть бути трупи, предмети, тварини і птахи, будівлі, приміщення, ділянки відкритої місцевості. У разі неможливості пред'явлення для впізнання зазначених об'єктів у натуральному вигляді, необхідно пред'являти їх за зображеннями на відповідних носіях».

4. Кількість осіб, серед яких пред’являється пізнаваний, слід залишити такою, яка вказана у чинному КПК (два чоловіка), а відповідну норму уточнити і викласти в такій редакції:

Пізнаваний пред’являється серед двох інших осіб, які не мають різких відмінностей у зовнішності й одязі”.

5. З метою підвищення ефективності слідчої дії пропонується проводити впізнання не тільки за зовнішніми (статичними) ознаками, але й за функціональними (динамічними) ознаками, для чого ч.3 статті 174 КПК викласти в такій редакції:

Людина може бути впізнана за ознаками голосу, ходи, міміки, жестикуляції і фахових навичок. У ході попереднього допиту впізнаючого слідчий мусить з'ясувати, які він запам'ятав ознаки і чи зможе впізнати за ними підозрюваного. Як приклад розроблено тактику пред'явлення для впізнання людини за ходою. Ця тактика, на нашу думку, повинна включати п'ять стадій: підготовку, старт, рух, узнавання й оформлення результатів.

6. Ввести в КПК норму з вичерпним переліком випадків повторного пред'явлення для впізнання, у якій відобразити такі положення:



«Повторне пред'явлення для впізнання є можливим тільки у випадках, якщо:

- дана слідча дія проводилася у момент, коли впізнаючий перебував у стані тимчасового розладу психіки, зору, слуху, під впливом відволікаючої дії болю, викликаного подією злочину або іншими обставинами, у зв'язку з чим він не міг правильно сприймати те, що відбувалося;

- пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, гірших для сприйняття, ніж ті, за яких впізнаючий сприймав об'єкт уперше;

- першого разу особу пред'являли для впізнання при насвідомості в неї істотних, але тимчасових змін окремих ознак зовнішності (наприклад, бороди, вусів, волосся, що відросло, ушкоджень на обличчі тощо);

- у зв'язку з відсутністю або хворобою особи перше впізнання проводилося за фотознімками, а потім з'явилася можливість пред'явити об'єкт безпосередньо.

7. З метою убезпечення свідків пропонуємо доповнити статтю 174 КПК нормою такого змісту:

За бажанням впізнаючого пред’явлення для впізнання слід проводити у спеціально обладнаному приміщенні в умовах, коли пізнаваний не бачить і не чує впізнаючого. Пізнаваний може бути ознайомлений із результатами цієї слідчої дії відразу після її закінчення. Прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання впізнаючого в такому випадку повинні бути змінені”.

8. Результати зустрічного впізнання мають бути закріплені в протоколі допиту особи, яку пред’являли для впізнання. Тому пропонуємо в ч.5 статті 174 КПК закріпити таке положення:

Якщо під час пред'явлення для впізнання пізнаваний заявить, що узнає впізнаючого, то першого слід допитати з цього приводу. У протоколі допиту необхідно відобразити ознаки впізнаючого й обставини, за яких ці двоє зустрічалися”.

9. Доцільно впровадити розроблену тактику пред'явлення для впізнання людини за зовнішніми ознаках без понятих, а роль останніх покласти на осіб, серед яких пред’являється пізнаваний. У цьому зв'язку статтю 174 чинного КПК слід доповнити частиною 6 такого змісту:

Під час впізнання людини за ознаками зовнішності участь понятих не є обов'язковою. Перед пред'явленням для впізнання слідчий роз'яснює права й обов'язки пізнаваному й особам, серед яких він буде пред'явлений, у відповідності зі статтею 53 КПК”.

У цьому зв'язку із ч.1 статті 127 КПК слово “осіб” необхідно виключити.

10. З огляду на висловлені зауваження, пропонуємо статтю 203 проекту нового Кримінально-процесуального кодексу викласти в такій редакції:


  1. У разі необхідності пред'явлення якоїсь особи для впізнання свідку, потерпілому, підозрюваному або звинувачуваному, слідчий спочатку допитує їх про зовнішні та функціональні ознаки і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вони його бачили. Забороняється попередньо показувати впізнаючому особу, яка підлягає впізнанню, або надавати про її прикмети будь-яку інформацію.

  2. Якщо впізнаючий є свідком або потерпілим, він поереджається про кримінальну відповідальність за дачу свідомо неправдивих показань, а свідок, крім випадків, передбачених статтею 63 Конституції, і за відмову від дачі показань.

  3. Пізнаваний пред’являється впізнаючому серед двох інших осіб, які не мають різких відмінностей у зовнішності й одязі. Всі особи, які пред’являються для впізнання, повинні мати приколені бирки з порядковими номерами. Перед початком слідчої дії пізнаваному пропонується вибрати будь-який номер і зайняти будь-яке місце серед названих осіб. Впізнаючому пропонується назвати номер особи, котру він упізнав, і пояснити, за якими ознаками відбулося впізнання.

  4. Згідно з бажанням впізнаючого пред'явлення для впізнання слід проводити в спеціально обладнаному приміщенні в умовах, коли пізнаваний не бачить і не чує впізнаючого. Пізнаваний може бути ознайомлений з результатами слідчої дії відразу після її закінчення. Прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання впізнаючого в такому випадку повинні бути змінені.

  5. У разі необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами кінозйомки або відеозапису з дотриманням вимог, викладених у частинах 1-2 цієї статті.

6. Під час впізнання людини за ознаками зовнішності участь понятих не є обов'язковою. Перед пред'явленням для впізнання слідчий роз'ясняє права й обов'язки пізнаваному й особам, серед яких він буде пред'явлений, у відповідності зі статтею 53 і 127 КПК. У випадках впізнання за функціональними ознаками, а також передбачених ч. 4 цієї статті, пред'явлення особи для пізнання проводиться у присутності не менше двох понятих. Після закінчення слідчої дії поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання в тих умовах, за яких воно проводилося.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



1. Словник української мови в 11-ти томах. - К.: Наукова думка, 1979. - Т.10. - 660с.

2. Шехтер М.С. Зрительное опознание ( Закономерности и механизмы).-М.: Изд. “Педагогика”, -1981. - 245с.

3. Корухов Ю.Г. Предъявление для опознания на предварительном следствии и в суде. - М.: 1968, - 135с.

  1. Потапов С.М. Введение в криминалистику.-М.: Изд. РИО ВЮА, 1946. - 58с.

5. Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. -М.: Изд. ”Юрид.лит-ра", 1965. - 178с.

6. Сеченов И.М. Физиология нервной системы. - М., 1952. - 346с.

7.Соколов Е.Н. О моделирующих свойствах нервной системы.//Кибернетика, мышление, жизнь.-М,1964.- 278с.

8.Прибрам К. Языки мозга. - М., 1975. - 278с.

9. Салтевский М.В. Следы человека и приемы использования их для получения информации о преступнике и обстоятельствах преступления. - Киев, 1983. - 126с.

10. Философский словарь.- М.: Изд-во полит. лит-ры, 1987. - 592с.

11. Пиз Аллан. Язык телодвижений /Как читать мысли других людей по их жестам/.- Н.Новгород: Изд."Ай Кью”, 1992. - 268c.

12. Демидов В. Как мы видим то, что видим. - М.: Изд. «Наука», 1987. - 128с.

  1. Щекин Г.Б. Как читать людей по их внешнему облику.-К.: Изд."Украина"-1993. - 240с.

  2. Украинская советская энциклопедия. - К., 1982. Т.8. - 974с.

15. Сеченов И. М. Избранные произведения. Т.1. - М., 1952. - 385с.

16. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. - М., 1981. - 584с.

17. Смирнов А.А. Проблемы психологии памяти. - М., 1966. - 423с.

18. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. - М., 1961. - 562с.

19. Лурия А.Р. Мозг человека и психические процессы. - М., 1963. - Т.1. - 479с.

20.Смирнов С.Д. Психология образа: проблемы активности психического отражения. - М., 1985. - 231с.

21. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. - М., 1973. - 289с.

  1. Красносельских А.А.. Учет психологических особенностей формирования свидетельских показаний. //Вестник Моск. ун-та, 1957. - №2. - С.56-59.

  2. Мюнстерберг Г. Основы психотехники. - СПб, 1996. - 457с.

  3. Сабуров А.С. Психология. Курс лекций. - К., 1996. - 156с.

  4. Смирнов А.А.Психология запоминания. - М., 1948.- 365с.

26. Хофман Н. Активная память. Экспериментальные исследования и теории человеческой памяти. - М., 1986. - 285c.

27. Общая психология. / Под ред. А.В.Петровского. - М., 1986. - 398с.

  1. Психология. /Под ред. Смирнова А.А., Леонтьева А.Н., Рубенштейна С.Б., Теплова Б.М. - М., 1956. - 244с.

28а. Вітенко І.С., Дутка Л.М., Зименковська Л.Я. Основи загальної і медичної психології. - К.: Вища школа, 1991. - 271с.

29. Артемов В.А. Курс лекций по психологии. - Х., 1958. - 448с.

30. Фарамонова Э.А. Возрастное различие в запоминании наглядного и cловесного материала. //Вопросы психологии памяти. - М.,1958. - 142c.

31. Фурса В.И. Ассоциативный подход к восстановлению у очевидца следа памяти внешности устанавливаемого лица. //Актуальные вопросы судебной экспертизы. - Харьков: Право, 1998. - С.276-279.

  1. Салтевский М.В. Криминалистика (Учебное и практическое пособие). - Харьков: ИМП «Рубикон», 1997. - 432с.

  2. Тимошенко П.Ю. Проблеми діагностики слідів пам’яті людини в кримінальному судочинстві. - К., 1994. - 56с.

  3. Психологический словарь. - М., 1983. - С. 376.

  4. Бонгард М.М. Проблема узнавания. - М.: Изд. «Наука», 1967. - 293c.

36. Бритвич Н.Г., Дидоренко Э.А., Бершадский А.Е. Вопросы теории и практики предъявления для опознания. - Ростов-на-Дону, 1972. - 106с.

37. Сегай М.Я. Методология судебной идентификации. – К., изд. РИО МВД УССР, 1970. – 256 с.

38. Советский эциклопедический словарь. 4-е изд. /Гл. ред. А.М.Прохоров. - М.: Сов. энц-я, 1990. - 1632с.

39. Головецький М.О. Психологічна суть пред’явлення для впізнання. //Актуал. пробл. сучасн. науки в досл. молод. вчених: Зб. наук. пр. Вип.3-4 (Ч.2). - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С.427-429.

40. Гримак Л.В., Скрипников А.И. Психологические методы активизации памяти свидетелей и потерпевших. - М.: ВНИИ МВД России, 1997. - 152с.

41. Гросс Г. Криминальная психоло­гия. - Пер. с 4-го нем. изд. - СПб., 1905. - 186с.

  1. Шеварев И.А. Исследования в области восприятий. // Психологическая наука в СССР. - М., 1959. - 185с.

43. Словник української мови в 11-ти томах. - К.: Наукова думка, 1979. - Т. 8. - 928с.

44. Гапанович Н.Н. Опознание в судопроизводстве (процессуальные и психологические проблемы). - Минск: Изд-во БГУ, 1975. - 126с.

45. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. - М., 1967. - 276с.

46. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. -Харьков: Изд-во при Харьк. гос. ун-те изд.об-я "Высшая школа", 1978. - 163с.

  1. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.1 - М., 1968. - 468с.

48. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. - М., 1962. - 323c.

  1. Шехтер М.С. Изучение механизмов симультанного узнавания. //Доклады АПН РСФСР. - М., 1961. - №1. - 380с.

50. Криминалистика: Учебное пособие. Под ред. Н.И.Порубова. - Мн., Высшая школа, 1997. - 344с.

51. Дулов А.В. Судебная психология. -Мн.: Изд-во "Высшая школа", 1975.- 458с.

52. Оперативно-розыскная деятельность (термины и определения). Учебное пособие. - К.: НИИ и РИО КВШ МВД СССР, 1988. - 311с.

53. Кагин Е.К. Криминалистические основы розыска лиц, скрывающихся от следствия и суда: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09. - Свердловск, 1982. - 16с.

54. Закатов А.А. Криминалистическое учение о розыске. Автореф. дис... докт. юрид. наук. - К., 1987. - 32c.

55. Головецький М.О. Узнавання як прийом слідчої тактики. //Актуал. пробл. сучасн. науки в досл. молод. учених. Вип.2. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С.65-69.

  1. Степанов В.В. Предварительная проверка первичных материалов о преступлениях. - Саратов, 1972.- 148c.

  2. Масленникова Л.Н. Процессуальное значение проверочных действий в доказывании по уголовному делу. - М., 1993. - 89c.

  3. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела. - Воронеж, 1983. - 147c.

  4. Тертышник В.М. Проблемы теории и практики доказывания на досудебных стадиях современного уголовного процесса. - Сумы. - 1995. - 185c.

60. Зеленецкий В.С. Информационные основы доследственногоіф уголовного процесса. // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам. - Красноярск, 1987. - 174c.

  1. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процесса доказывания. 2-е издание. - Казань, 1976. - 162c.

62. Кримінально-Процесуальний Кодекс України. /Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Правничою Фундацією. - К., 1996. - 210с.

63. Короткий Н.Н. Задержание лица, подозреваемого в совершении преступления. - К., 1977. - 98с.

64. Словник української мови. - К.: Наукова думка, 1972. - Т.3.- 744с.

65. Криминалистика. /Под ред. проф. В.А.Образцова. - М.: Юрист, 1995. - 592с.

66. Снетков В.А., Зинин А.М. Система составления описания внешности человека. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. - 24с.

67. Зинин А.М., Виниченко И.Ф., Житников В.С., Овсянникова М.Н. Криминалистическое описание внешности человека (функциональные и сопутствующие элементы и признаки). - М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. - 242с.

  1. Гаврилова Н.И. Человек как объект описания в свидетельских показаниях. //Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 29. - М., 1978. - С.127-139.

69. Фурса В.І. Матеріалізація комп’ютерними засобами слідів пам’яті у очевидця при складанні фотороботів. //Мат. наук. конф. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С.88-91.

  1. Дорофеев Р.В., Друян З.И., Салтевский М.В. Розыск преступника по портрету, нарисованному со слов потерпевших. //Следственная практика. - Вып.63. - М., 1963. - C.35.

  2. Чернець М.Г. Проблеми автоматизованого пошуку в інформаційних масивах осіб за їх портретними зображеннями: Автореф. Дис... канд. юрид. наук.- Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - 16c.

  3. Гинзбург А.Я.Опознание в следственной, оперативно-розыскной и экспертной практике: Учебно-практическое пособие. /Под ред. проф. Р.С.Белкина. - М., 1996. - 128с.

  4. Якимов И.Н. Практическое руководство к расследованию преступлений. - М., 1925. - 261c.

  5. Франк Л.В. Задержание и арест подозреваемого. - Душанбе, 1963. - 264c.

  6. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания. - М., 1971. - 175c.

  7. Криминалистика. Учебник для работников уголовного розыска. / Под ред. А.Г.Филиппова, А.А.Кузнецова. - Омск, 1993. - Том 2. - 385с.

  8. Крячко С. Патрулирование с потерпевшим позволило найти опасного преступника // Следственная практика. - М., 1962. - С. 77/

78.Федосюткин Б.А. Получение идентификационной и розыскной информации о личности погибшего (умершего): Учебное пособие. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. - 96с.

79. Петренко В.М. Предъявление для опознания при расследовании преступлений.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1975. - 46с.

  1. Колмаков В. П. Введение в курс науки советской криминалистики. - Одесса, 1973. - С.12.

  2. Селиванов Н. А . Советская криминалистика: система понятий. - М., 1982.- 324с.

  3. Белкин Р.С .Курс советской криминалистики. -М., 1977. - Т.1. - 258c.

  4. Дулов А. В., Нестеренко И.Д. Тактика следственных действий. - Минск, 1971. - 25Зc.

  5. Комиссаров В.И. Теоритические проблемы следственной тактики. - Изд. Сарат. ун-та, 1987. - 96с.

  6. Васильевв А.Н. Тактика отдельных следственных действий /Библиотека следователя. - М.: Юрид. лит., 1981. - 182с.

  7. Белкин.Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории - к практике. - М.: Юрид. лит-ра, 1988. - С.143.

  8. Волобуев А.Ф. Соотношение понятий “тактический прием” и “тактическая рекомендация” в системе следственной тактики. // Криминалистика и судебная экспертиза. - К.: Вища школа, 1983. - Вып.27. - С. 30.

  9. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики: Учебное пособие.- Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1993. - 415c.

  10. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Следственная тактика: принципы и функции.-К.: РИО МВД УССР, 1983.- 198c.

90. Шепитько В.Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалистике.- Харьков: РИП “Оригинал”, 1995. - 218c.

  1. Цветков П.П. Опознание на предварительном следствии. - М., 1995. - 125c.

  2. Відомості Верховної Ради України, 1992. - №22. - Ст. 303.

  3. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. - М., 1984. - 255c.

  4. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. - М., 1966. - 139c.

  5. Шейфер С.А. Структура собирания доказательств. //Вопросы осуществления правосудия по уголовным делам. - Калининград, 1982. - 125c.

  6. Доля Е. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам. //Советская юстиция. - 1991. - №3. - С.6-7.

  7. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. - М. - 1991. - 124c.

  8. Бобозеров А.Ф. Оперативно-розыскные меры в системе судебного доказывания. //Правоведение. -1978. - №6. - С.106-108.

  9. Михайленко А.Р. Некоторые вопросы деятельности органов дознания и совершенствование ее законодательной регламентации. //Актуальные проблемы отраслевых юридических наук. - Саратов. - 1982. - С.93.

  10. Міхеєнко М.М. Про предмет і засоби доказування в кримінальному процесі. //Правова система України: теорія і практика. - К., 1993. - С.415-417.

  11. Шиканов В.И. Актуальные вопросы уголовного судопроизводства и криминалистики в условиях современного научно-технического прогресса. - Иркутск, 1978. - 184c.

  12. Ледащев В.А., Попов И.В. О путях повышения эффективности предварительного следствия. //Проблемы предварительного следствия. - Волгоград, 1978. - Вып. 8. - С.64-77.

  13. Шейфер С.А. Следственные действия. - М., 1981. - 135c.

  14. Салтевский М.В. Современные проблемы собирания доказательственной информации техническими средствами. //Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии. - Киев, 1980. - С.9-10.

  15. Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций. - М., 1996. - 448c.

  16. Митричев С.П. Методика расследования спекуляции. - М., 1960. - 48c.

  17. Дулов А.В., Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Вопросы теории судебной экспертизы. - Минск, 1959. - 195c.

  18. Колесниченко А.Н. Предъявление личности для опознания на предварительном следствии. //Ученые записки. - Вып.VI. - Харьков, 1955. - С.56.

  19. Терзиев Н.В. Идентификация и определение родовой (групповой) принадлежности. - М.: ВЮЗИ, 1961. - 148c.

  20. Цветков П.П. Предъявление для опознания в советском уголовном процессе. - Ленинград, 1962. – 146 с.

  21. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- М., 1940. - 460c.

  22. Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичев В. С. Тактические основы расследования преступлений. - К., НИ и РИО КВШ МВД СССР. - 1989.- 126 с.

  23. Справочник следователя. Практическая криминалистика: следственные действия. - Вып.1. - М.: Юрид. лит., 1990. - С.205-206.

  24. Головецький М.О. Деякі питання пред’явлення для впізнання. Зб.: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Вип.1. - Харків, 1996. - С.84-86.

  25. Лисицин В.П. Пред’явлення для упізнання вимагає більш чіткої регламентації в нормах КПК України. //Зб. наук. пр.: Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики. - К., 1994. - С.138-150.

  26. Максимов В.С. Следственные ситуации и организация очной ставки. //Научные труды. - Вып. 41. - Свердловск, 1975. - 79c.

  27. Петуховский М.А. Тактические особенности предъявления для опознания при расследовании преступлений, совершенных осужденными в ИТУ. - Л., 1976. - 126c.

  28. Коновалова В.Е. Правовая психология: Учеб. пособие. - Харьков: Основа, 1990. - 178c.

  29. Криминалистика: Учебник. /Под ред. проф.Р.С.Белкина. - М.: Юрид. лит., 1986. - 421с.

  30. Кочаров Г.И. Опознание на предварительном следствии. - М., 1955. - 136c.

  31. Гапанович Н.Н. Опознание в следственной и судебной практике (тактика). - Минск: Изд-во БГУ, 1978. - 185с.

  32. Зинин А.М., Дубягин Ю.П. Фиксация признаков внешности трупа. - М., 1976. - 124c.

  33. Коновалова В.Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. - К., 1973. - 139c.

  34. Машошин Ю.П. Функциональные признаки человека. // Информативность и ее использование в расследовании преступлений. Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 1985. - 16c.

  35. Снетков В.А. Данные о внешнем облике человека и их использование в работе органов внутренних дел. - М., 1975. - 119c.

  36. Дубягин Ю.П., Торбин Ю.Г. Использование данных внешности человека в раскрытии и расследовании преступлений. - М., 1987. - 89c.

  37. Слинько С.В. Розыск. Признаки внешности человека: Справочное пособие. -Харьков, РИФ «Арсис» ЛТД, 1998. - 256с.

  38. Глезер В.Д. Механизм опознания зрительных образов. - М., 1966. - 219c.

  39. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 173c.

  40. Бритвич Н. Г. Теоретические основы и практика предъявления для опознания: Дис. ...канд. юрид. наук. - Харьков, 1968. - 158c.

  41. Самошина З.Г. Вопросы теории и практики предъявления для опознания на пред.варительном следствии. - М., 1976. - 163c.

  42. Шехтер М.С. Некоторые теоретические проблемы психологии узнавания. //Вопросы психологии. - М., 1963. - № 4. - С. 35-46.

  43. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. /За ред. проф. В.Ю.Шепітька. - Харків: Право, 1998. - 376с.

  44. Салтевский М.В., Головецкий М.А. Тактика опознания человека по походке. //Криминалистика и судебная экспертиза. - К.: КНИИСЭ, 1993. - Вып. 46. - С.57-62.

  45. Салтевский М.В. Раскрытие преступлений по “горячим следам” // Специализированный курс криминалистики. - К., 1987. - 384с.

  46. Російсько-український словник складної лексики. /За ред. С. Караванського. - К.: Вид. центр «Академія», 1998. - 712c.

  47. Образцов В.А. Основы криминалистики. - М.: Юрист, 1996. - 483с.

  48. Салтевский М.В. Теоретические основы установления групповой принадлежности в судебной экспертизе (методологические и правовые проблемы). - Харьков, 1969. - 398c.

  49. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. - Харьков: Вища школа, 1978. - 147c.

  50. Лук’янчиков Є.Д. Пред’явлення для впізнання. - Макіївка: Графіті, 1998. -145с.

  51. Цветков П. Л. Криминалистика (актуальные проблемы). - М., 1988. - 362с.

  52. Корухов Ю.М. Предъявление для опознания на предварительном следствии и в суде. - М., 1969. - 127с.

  53. Лукьянчиков Є.Д. Щодо видів предьявлення для впізнання. // Правничий часопис Донецького університету.- 1997. Вип.1. - С.35-38.

  54. Ложкевич А.А. Предъявление фонограмм для опознания личности. - М., 1978. - 84c.

  55. Одерий А.В., Щербаковский М.Г. Криминалистика. (Учебное пособие). - Харьков. 1998. - 200c.

  56. Криминалистика. /Под ред. проф. Пантелеева И.Ф., проф.Селиванова Н.А. - М.: Юрид. лит., 1988. - 627с.

  57. Ларин А. М. Работа следователя с доказательствами. - М., 1996. - 153с.

  58. Beck’scher Ratgeber Recht /Gesamtred. Rainer Stephan. Bearb. von Michael Bartsch... - 3., uberarb. Aufl. - Munchen: Beck, 1990. - S.431.

  59. Michael Zander. The Police And Criminal Evidence Act 1984. /Revised Second Editon/. - London, Sweet & Maxwell, 1990. - S.427-429.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html




1 Поняття “впізнаючий” вжито для визначення особи, котра впізнає.

2 Тут і надалі під терміном «впізнання» необхідно розуміти пред’явлення для впізнання, якщо спеціально не обумовлено інше.

1 Ст. 174 КПК України доповнена згідно із Законом № 1381 – Х від 20.01.2000 р.


ч. 1
скачать файл

Смотрите также: