скачать файл
ч. 1


http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

2) продукція, одержана в результаті вирощування, відгодівлі і нагулу (приплід, приріст молодняку, приріст маси тварин на відгодівлі і нагулі), при створенні котрої тварини виступають як предмети праці, або, інакше кажучи, засоби незавершеного виробництва. Вирощені дорослі тварини, залишені на плем’я як закінчена готова продукція, використовуються як засоби праці.

У галузях тваринництва одержують продукцію різних видів. Наприклад, у скотарстві одержують молоко, продукцію вирощування і побічну продукцію (гній). Продукція вівчарства виражається не тільки у вигляді вовни і молока, але й як продукція вирощування і побічна продукція. Вівці використовуються і для одержання овчин і смушок. Є своя специфіка і в інших галузях тваринництва.

Статистика тваринництва визначає обсяги виробництва кожного виду продукції окремо в натуральних одиницях і в умовно-натуральному виразі (молоко в перерахуванні на стандартну (базисну) жирність, м’ясо в забійній масі). У деяких випадках, коли продукція однорідна, її обсяг визначають шляхом підсумовування продукції різних видів тварин, наприклад виробництво молока коров’ячого і буйволового і т. д.

Обсяги виробництва продукції нормальної життєдіяльності тварин характеризуються такими показниками, як валовий надій молока, валовий настриг вовни, валовий збір яєць і т. п. Поряд з цими показниками, що характеризують розміри виробництва різних видів продукції тваринництва, визначають показник продуктивності тварин — середній вихід продукції в розрахунку на одну тварину. Цей показник характеризує якісний стан тваринництва. Визначення показника продуктивності сільськогосподарських тварин необхідне: 1) для постійного збільшення їх продуктивності на основі вивчення факторів, що зумовлюють його рівень та динаміку; 2) для організації правильної годівлі тварин залежно від їх продуктивності; 3) для виявлення найпродуктивніших тварин і відбору їх на розплід, тобто для раціонального ведення племінної роботи; 4) для оцінки стану і розвитку як окремих галузей тваринництва, так і в цілому всієї галузі, а також для розробки програм їх подальшого розвитку.

Показник продуктивності тварин, як і показники, що характеризують обсяги виробництва різних видів продукції тваринництва, визначають за певний період часу (день, місяць, рік) по окремих видах тварин, фермах, підприємствах та їх групах, категоріях господарств, економічних районах, природно-економічних зонах та адміністративно-територіальних одиницях і в цілому по країні.

3.4.1. Показники продукції молока і молочної
продуктивності тварин


Молоко та молочні продукти — одні з найважливіших продуктів харчування людини. Молоко містить понад 100 необхідних для людини поживних речовин (жири, білки, вуглеводи, солі, мікроелементи, вітаміни тощо), які перебувають в оптимальному співвідношенні і легкозасвоюваній формі. Перетравність поживних речовин молока досягає 98 %. За харчовою цінністю молоко може замінити будь-який інший харчовий продукт, але жоден з них не може замінити молоко. Така ж закономірність зберігається і щодо молочних продуктів.

У вітчизняній статистиці виробництво молока визначають від корів, вівцематок, кіз, кобил і деяких інших видів сільськогосподарських тварин. Валове виробництво молока характеризується фактично надоєним коров’ячим, овечим, козячим, кобилячим молоком, незалежно від того, чи було воно реалізовано, чи частина його використана у господарстві на випоювання телят і поросят. Окремо визначається валове виробництво коров’ячого і кобилячого молока. Найбільше значення для продовольчих цілей і найбільшу питому вагу в виробництві молока займає коров’яче молоко, тому його вивченню приділяється особлива увага.



Валовий надій коров’ячого молока — це все фактично надоєне молоко від усіх корів молочного і м’ясного стада, ялових корів, корів на відгодівлі та нагулі, розтелених телиць, які належать господарству. Якщо частина надоєного молока була використана на випоювання телят, поросят і курчат, то це молоко включається у валовий надій молока. Молоко, висмоктане телятами при їх підсосному утриманні, а також молоко, куплене сільськогосподарськими підприємствами у населення і прийняте без оплати в рахунок проданих корів, у валовий надій не включається. Крім того, окремо визначають показник валового надою молока від корів молочного стада, в який включають молоко, надоєне тільки від корів молочного стада, ялових корів, корів на відгодівлі та нагулі і розтелених телиць. Не включається молоко, надоєне від корів м’ясного стада. Цей показник дозволяє точніше визначити розмір продукції і рівень продуктивності корів у молочному тваринництві.

Молоко, отримане від інших видів тварин, обліковується окре­мо, як і молоко, куплене в населення.

Якщо молоко обліковується в літрах, то для перерахунку в кілограми потрібно його обсяг помножити на коефіцієнт 1,03.

Молочна продуктивність корів характеризується середньою удій­ністю корів. Обчислюють два показники: середній надій на одну дійну корову і середній надій від однієї корови молочного стада. Середній надій на одну корову характеризує середній рівень молочної продуктивності корів. Середній надій молока від однієї корови молочного стада визначає одночасно ступінь використання корів для виробництва молока і рівень їх молочної продуктивності.



Середній надій на дійну корову можна обчислити двома способами: як відношення валового надою до середньої кількості дійних корів і як відношення валового надою до середньогрупової кількості дійних корів. Середнє число дійних корів за звітний період розраховується як відношення загального числа кормо-днів дійних корів до календарної тривалості звітного періоду. Середньогрупову кількість дійних корів визначають діленням кількості кормо-днів дійних корів на 305 днів (тривалість лактаційного періоду — періоду, протягом якого корови продукують молоко). До дійних корів належать корови, що дали приплід і доїлися в звітному періоді. Ялові корови, що доїлися, до дійних не відносяться.

Основним плановим і звітним показником є середньорічний надій молока від однієї корови молочного стада. Цей показник можна обчислити двома способами — діленням валового надою молока від корів молочного стада за рік на середньорічне поголів’я корів молочного стада або на поголів’я корів молочного стада на початок року, незалежно від того, доїлися або ні корови на цю дату. В останньому випадку до поголів’я корів молочного стада не включають корів м’ясного стада, корів, що знаходяться на відгодівлі, а також корів, що виділені для групового або підсосного утримання телят, якщо ці корови не доїлися. Останній показник молочної продуктивності корів був введений у статистичну практику з 1989 р.

Зауважимо, що сучасні корови — рекордистки дають 10—15 тис. кг молока за лактацію. Надої світових рекордисток перевищують 25 тис. кг молока за лактацію при добових надоях понад 110 кг молока. У багатьох господарствах України одержують від корови 7000—9000 кг молока. У 1997 р. від 82 корів було одержано понад 10000 кг молока за лактацію. Чемпіонкою за молочною продуктивністю стала Черешенька 6632, надій якої склав за третю лактацію 13 889 кг.

При вивченні резервів збільшення виробництва молока визначають показник використання молочного стада як відношення середньорічної кількості дійних корів до середньорічного поголів’я всіх видів або як відношення кормо-днів дійних корів до загальної кількості кормо-днів усіх корів за звітний період.



Середньорічний надій молока від однієї корови молочного стада дорівнює середньому надою від однієї дійної корови, помноженому на показник використання молочного стада.

При аналізі даних про виробництво молока, особливо при порівняльному аналізі продуктивності корів по фермах, господарствах та їх групах, важливо знати не тільки його кількість, але й якість. Якість молока характеризується його сортом (І, II сорти і несортове), жирністю, вмістом білка, а також кислотністю, чистотою, свіжістю тощо. Одним з найважливіших показників якості молока є його жирність. Чим вища жирність молока, тим більше різної продукції можна одержати при його переробці. Жирність молока залежить від породи, віку тварин, годівлі, складу кормів, умов утримання тварин і т. д. і визначається у відсотках. Тобто жирність молока — це кількість жиру, що міститься в 100 г молока.

У статистичній практиці для оцінки жирності молока обчислюють два показники: середній відсоток жирності молока і кількість молока в перерахунку на базову або стандартну жирність. Середній відсоток жирності молока обчислюють за допомогою середньої арифметичної зваженої:

,

де — жирність молока, %; — кількість молока.

Для визначення кількості молока в перерахунку на базову, або стандартну жирність, cпочатку треба молоко перерахувати в так зване одновідсоткове, а потім одержану величину поділити на встановлений відсоток базової жирності молока. Перерахунок здійснюють множенням відсотка жирності молока на кількість молока, тобто xf. Отже, для обчислення обсягу молока в перерахунку на базову жирність можна застосовувати формулу:

де — базова, або стандартна, жирність молока.

У багатьох країнах світу поряд з показником жирності молока наводяться дані про вміст молочного жиру в кілограмах.

Головними факторами, що зумовлюють кількість та якість молока, є: рівень годівлі, умови вирощування та утримання тварин і кваліфікація тваринників. Спостереження показують: досвідчений оператор машинного доїння може одержати на 20% більший надій, ніж недосвідчений. Один з них запустить корову через кілька місяців після отелення, інший зуміє доїти її цілий рік. Надто часто невміле доїння є болісним для корови і призводить до зниження її продуктивності.

Великий вплив на рівень продуктивності корів мають біологічні фактори: порода, вік першого парування, жива маса та розвиток первісток, кратність доїння (дво- чи триразове). Встановлено, що при збільшенні кратності доїння молочна продуктивність корів залежно від її рівня зростає на 5—15% і більше. Для корів з кількома отеленнями має значення вік, тривалість сервіс-періоду (період від отелення до запліднення, як правило 60—80 діб), сухостійний період (період від запуску корови до її отелення, 45—60 діб). Найвищі надої у корів спостерігаються під час 3—4-ї лактації. Високою молочною продуктивністю за першу лактацію характеризуються молоді самки, маса яких після розплоду дорівнює приблизно 3/4 маси дорослих тварин. Вважається нормою, коли лактаційний період у корів триває 300—305 днів, сухостійний період обмежується 55—60 днями і від корови щорічно одержують теля. Яловість корів негативно впливає на загальну продуктивність корів і призводить до зниження темпів відтворення стада.

Валове виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах визначають на основі звітності і річних бухгалтерських звітів, а в господарствах населення — множенням середньорічного надою від однієї корови на середньорічне поголів’я. Середній удій на одну корову визначають за даними бюджетних обстежень домашніх господарств діленням валового надою за рік на середньорічне поголів’я корів у господарствах, які ведуть бюджетні записи. Середньорічне поголів’я корів у господарствах населення визначають шляхом перемноження середньорічного поголів’я корів, яке обчислено на підставі даних щорічних обліків худоби як півсума кількості поголів’я корів на початок і кінець року, на поправочний коефіцієнт. Останній визначають відношенням обчислених на основі даних бюджетних обстежень домашніх господарств середньорічного поголів’я корів за формулою середньої хронологічної за даними поголів’я корів на початок кожного місяця та середньорічного поголів’я корів за формулою простої середньої арифметичної кількості корів на початок і кінець року. Наприклад, поправочний коефіцієнт становить 1,02, а середньорічне поголів’я корів, яке встановлено на підставі даних щорічних обліків худоби як півсума кількості поголів’я корів на початок і кінець року — 4565 голів, то середньорічне поголів’я корів у господарствах населення, яке повинно прийматися при розрахунку виробництва молока, дорівнює 4656 голів (4565∙1,02).

Метод визначення середнього надою козоматок, вівцематок, кобил та валового виробництва козячого, овечого і кобилячого молока такий самий, як і при визначенні виробництва коров’я­чого молока.

Статистичні органи, починаючи з обласного рівня і в цілому по країні складають табл. 15 «Виробництво молока в 20___ році», яка вміщує в розрізі категорій господарств такі дані: поголів’я корів молочного стада на початок року; середньорічне поголів’я корів молочного стада; всього надоєно молока коров’ячого за рік; надій молока від 1 корови (на початок року); надій від 1 корови (по середньорічному поголів’ю); поголів’я козоматок на початок року; надоєно козячого молока за рік; середній надій молока від


1 козоматки; поголів’я вівцематок на початок року; надоєно овечого молока за рік; середній надій від 1 вівцематки; поголів’я кобил на початок року; надоєно кобилячого молока; середній надій від 1 кобили; виробництво молока всіх видів.

Виконуються також розрахунки очікуваних обсягів виробництва молока (фактичні дані за 9 місяців і очікувані за IV квартал).



3.4.2. Показники виробництва вовни
і продуктивності овець


Вовна — це волосяний покрив тварин, який використовується для виготовлення тканин, пряжі і різних хутряних виробів. Вовну отримують від овець, кіз і верблюдів.

Кількість та якість вовни залежить від породи тварин, віку, статі, умов вирощування, годівлі та утримання. Від овець отримують також овчини (шкури, зняті з дорослих овець і молодняку після 4—6 місяців) і смушки (шкури ягнят 1—2-добового віку з волосяним покривом у вигляді завитків). Смушки отримують від ягнят каракульської, сокільської і решетилівської порід.

Настриг вовни у вітчизняній статистиці визначають за видами тварин — овечої, козячої, а також за всіма видами разом — валове виробництво вовни. Валове виробництво вовни включає всю фактично настрижену овечу, козячу вовну і козячий пух, незалежно від того, чи були вони реалізовані, чи використані на внутрішньогосподарські потреби. Окремо визначається валове виробництво овечої і козячої вовни, а також козячого пуху, при цьому куплена або одержана господарством зі сторони овеча і козяча вовна та козячий пух у валовий настриг не включається.

Валовий настриг овечої вовни — це вся фактично настрижена з живих овець вовна, включаючи вовну, використану на внутрішньогосподарські потреби господарства. Вовну із загиблих і забитих овець називають кислою і до валового виробництва не включають.

Виробництво овечої вовни визначають у натуральному виразі, тобто у фізичній вазі безпосередньо після стрижки овець. Таку вовну називають немитою, або брудною. В окремих господарствах овець перед стрижкою переганяють через водойми. Вовну, настрижену з цих овець, називають чистою, або перегінною. Перегінну вовну перераховують у немиту за коефіцієнтами, встановленими на основі фактичних співвідношень немитої і чистої вовни за даними заготівельних організацій.

Валовий настриг вовни визначається також за видами рун — тонка, напівтонка, напівгруба, груба.

Валове виробництво овечої вовни по сільськогосподарських підприємствах, які складають статистичну звітність за формою № 24 «Звіт про стан тваринництва» і бухгалтерські річні звіти, визначається за даними цих звітів.

У господарствах населення валове виробництво вовни визначають розрахунково на основі бюджетних обстежень домогосподарств і матеріалів щорічних обліків поголів’я худоби. Для цього середній настриг вовни від однієї вівці, який встановлено за даними бюджетних обстежень домогосподарств, перемножують на все поголів’я овець на початок року. У разі різкої зміни поголів’я овець протягом року виконується другий варіант розрахунку, виходячи із середнього поголів’я овець, обчисленого як півсума кількості овець на початок і кінець звітного року.

Обсяги виробництва овечої вовни за видами (тонка, напівтонка, напівгруба, груба) визначають шляхом розподілу загального валового виробництва вовни за питомою вагою окремих видів вовни в загальному їх обсязі, який обчислюють за статистичними даними заготівель.

За календарний рік обсяги виробництва овечої вовни статистичні органи визначають двічі по кожній категорії господарств. Перший розрахунок валового виробництва вовни за минулий рік проводиться на основі підсумків щорічного обліку поголів’я худоби в другій половині січня. Ці дані є попередніми. Другий розрахунок проводиться в травні-липні, після зведення та обробки статистичних і бухгалтерських звітів.

Крім того, виконуються розрахунки виробництва вовни за 9 місяців та очікуваного її виробництва за IV квартал.

Для характеристики продуктивності овець визначають такі показники середнього настригу вовни: на одну стрижену вівцю за рік; на одну вівцю за кожну стрижку та середньорічний настриг вовни на одну вівцю на початок року. Цей показник використовується у вітчизняній статистичній практиці і визначається відношенням валового настригу вовни до поголів’я овець на початок року. За базу обчислення цього показника беруть не середньорічне поголів’я овець, а поголів’я на початок року, оскільки стрижка овець має сезонний характер і все наявне поголів’я на початок року повинно дати вовну. Крім того, стада овець, як правило, численні, і дані про їх поголів’я найточніші за станом на 1 січня, коли проводиться інвентаризація худоби.

Середній настриг вовни на одну стрижену вівцю і на одну вівцю за кожний настриг характеризують фактичний рівень продуктивності овець, а середній настриг вовни на одну вівцю на початку року визначає одночасно ступінь використання поголів’я овець для настригу вовни та їх продуктивність. Визначають також показник використання овець для одержання вовни як відношення кількості стрижених овець до загальної їх кількості на початок року.

Середній настриг вовни на одну стрижену вівцю визначається у зоотехнічній практиці. У зарубіжній статистиці цей показник є основним показником вовняної продуктивності овець.

Середній настриг вовни на одну вівцю на початку року можна виразити таким чином:



Середній
настриг на одну вівцю на початку року

=

Середній
настриг на одну стрижену вівцю



Частка стрижених овець у поголів’ї овець під час
стрижки



Показник
використання овець

.

Середній настриг вовни визначають за порідними групами овець: тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововні і грубововні. У зв’язку з тим, що продуктивність молодняку і дорослих овець істотно відрізняється, настриг вовни обчислюють окремо по дорослих вівцях і молодняку.

Статистичні органи, починаючи з обласного рівня і в цілому по країні, складають табл. 16 «Виробництво вовни в 20___ році», яка вміщує в розрізі категорій господарств такі дані: чисельність овець на початок року; настриг овечої вовни (фізична маса) за рік — всього, в тому числі: тонкої, напівтонкої, напівгрубої, грубої; середній настриг з 1-ї голови; чисельність кіз на початок року; настриг козячої вовни за рік; середній настриг козячої вовни з 1-ї го­лови; виробництво овечої і козячої вовни.

Крім того, виконуються розрахунки очікуваного виробництва вовни (фактичні дані за 9 місяців і очікувані за IV квартал).

3.4.3. Показники виробництва
яєць і яйценосності птиці

У харчуванні людини важливе значення мають яйця, особливо курей. Яйця інших видів птиці (гусок, качок, індичок тощо) використовують переважно у виробництві кондитерських виробів. Відзначимо, що кури є найбільш поширеним видом птиці, оскільки мають універсальну продуктивність — як яєчну, так і м’ясну. У гусей, качок і індиків розвинута переважно м’ясна продуктивність.

У вітчизняній статистиці обсяги виробництва яєць визначають за двома показниками: валове виробництво яєць і валове виробництво курячих яєць. Валове виробництво яєць — це вся кількість яєць, зібраних від усіх видів птиці (курей, качок, гусок, індичок та ін.), включаючи втрати яєць (бій, псування тощо), а також яйця, витрачені на вивід курчат, каченят, гусенят та індичат квочками або в інкубаторі. Курячі яйця як найцінніші для продовольчих цілей, обліковуються окремо, а яйця всіх інших видів птиці — разом. Валове виробництво курячих яєць визначають диференційовано по дорослому поголів’ю і молодняку, тобто яйця, одержані від молодняку птиці (яйценесучих порід до 5 місяців і загальнозастосовуваних порід — до 6 місяців).

Для оцінки якості яєць, які реалізовані заготівельними організаціями та переробними підприємствами, їх поділяють на стандартні і нестандартні. Нестандартні яйця — це бій і насічка. Стандартне яйце різниться залежно від строків реалізації з дня одержання на дієтичне (до 7 днів) і столове (понад 7 днів). Дієтичне яйце класифікують залежно від розміру і маси на І і ІІ категорії.

Продуктивність птиці характеризується середньою яйценосністю, яка визначається тільки по дорослому поголів’ю птиці діленням валового збору яєць, одержаних від дорослої птиці, на її середнє поголів’я.

У статистиці визначається середньорічна яйценосність курей діленням кількості знесених дорослими курками за рік яєць на середньорічне поголів’я курей-несучок. До несучок належать кури, які входять до складу стада курей-несучок і несуть яйця з тією або іншою періодичністю. Несучість курей залежить як від породи, так і від умов годівлі та утримання. Несучість спеціалізованих яйцевих порід курей (леггорн, японська) становить до 365 яєць на рік.

Для характеристики продуктивності птиці, крім кількості яєць, важливо враховувати їх середню масу. У міжнародній статистиці обсяг виробництва яєць обліковується у метричних тоннах. Для порівнянності даних у вітчизняній статистиці прийнята середня вага одного яйця 57,75 г.

Валове виробництво яєць по сільськогосподарських підприємствах, які складають статистичну звітність за формою № 24 «Звіт про стан тваринництва» і бухгалтерські річні звіти, визначається за даними цих звітів.

У господарствах населення валове виробництво яєць визначають розрахунково на основі бюджетних обстежень домогосподарств і матеріалів щорічних обліків поголів’я худоби. Для цього середній вихід яєць на одну голову птиці, який встановлено за даними бюджетних обстежень домогосподарств, перемножують на поголів’я всіх видів птиці на початок року або при різкій зміні поголів’я птиці — до кінця року на середньорічне поголів’я всіх видів птиці, обчисленого як півсума кількості птиці на початок і кінець звітного року.

Статистичні органи, починаючи з обласного рівня і в цілому по країні, складають табл. 18 «Оборот поголів’я птиці та розрахунок продукції птахівництва в 20___ році», яка вміщує в розрізі категорій господарств такі дані: наявність птиці всіх видів на початок календарного року; наявність птиці на кінець календарного року; відсоток змін поголів’я за рік; одержано яєць усіх видів; середній вихід яєць на 1 голову на початок року, який визначається діленням одержаних яєць усіх видів на наявність птиці всіх видів на початок календарного року.

У табл. 18 є також розділ «Розрахунок середньої несучості курей-несучок (дорослих)», що містить окремо в розрізі таких категорій господарств: 1) державні сільськогосподарські підприємства; 2) недержавні сільськогосподарські підприємства; дані про середньорічне поголів’я дорослих курей-несучок: всього одержано курячих яєць, у т. ч. від дорослих курей-несучок; середня несучість курей-несучок.

Крім того, виконуються розрахунки очікуваного виробництва яєць курячих (фактичні дані за 9 місяців і очікувані за IV квартал).



3.4.4. Показники продукції вирощування тварин,
виробництва м’яса і м’ясної продуктивності тварин


Продукція вирощування тварин — це приплід, приріст молодняку і приріст тварин на відгодівлі та нагулі в живій вазі. Продукція вирощування тварин визначається окремо по основних видах сільськогосподарських тварин (великій рогатій худобі, свинях, вівцях і козах та разом по всіх видах птиці) за визначений період (місяць, квартал, рік). Обсяг продукції вирощування тварин визначають двома способами: прямим, або прибутковим, і розрахунковим, або видатним.

При прямому, або прибутковому, способі визначення обсягу продукції вирощування тварин підсумовують живу вагу приплоду, приросту молодняку і приросту тварин на відгодівлі і нагулі; при цьому по приросту живої ваги визначають два показники: без відрахування ваги здохлої худоби та птиці і з відрахуванням ваги здохлого молодняку і ваги тварин, що загинули на відгодівлі та нагулі (по останньому зважуванню до загибелі). Зазначимо, що цей метод не враховує зміну живої ваги продуктивної і робочої худоби основного стада.

Жива вага приплоду визначається на підставі даних актів на оприбуткування при народженні приплоду тварин. При цьому враховується лише приплід, отриманий від маток, що належать господарству, а по птиці — жива вага молодняку птиці, виведеного квочками або в інкубаторах господарства, включаючи і живу масу добових півників. Вага добових пташенят, куплених на інкубаторно-птахівницьких станціях або в інших господарствах, не враховується.

Приріст живої ваги молодняку тварин включає: по великій рогатій худобі — телят, телиць неосіменених, осіменених телиць (до переведення їх в групу корів), волів і воликів (до переведення їх у групу робочих волів або досягнення трирічного віку), бичків (до переведення їх у групу бугаїв-плідників або досягнення трирічного віку); по свинях — молодняк (до переведення у доросле виробниче стадо); по вівцях і козах — молодняк (до 1 року і переведення у доросле стадо); птиця будь-якого віку. Приріст живої ваги молодняку тварин за визначений період визначають як різницю між кінцевою і початковою вагою тварин за цей період (місяць, квартал і т. п.), включаючи вагу здохлого молодняку. Для розрахунку його обсягу використовують дані зважувань молодняку тварин, що проводилися у господарстві за певний період і дані про живу вагу худоби, що була на початок періоду, при народженні або купівлі. У випадках, коли зважування неможливе (наприклад, осіменених телиць, супоросних свиноматок, які перевіряються, і котних вівцематок на певній стадії вагітності та ін.), їх вага приймається умовно за останнім зважуванням. Надалі приріст ваги у цих випадках визначається зважуванням даних тварин після першого отелення, опоросу або окоту. У випадках, коли дані про живу вагу одержаного приплоду телят, поросят, ягнят і козенят відсутні, то приймається їх середня вага: телят — 26—35 кг, поросят — 0,8—1,2 кг, ягнят і козенят — 2—4 кг, залежно від породи і стану одержаного приплоду. Для молодняку птиці приймається така середня вага: 35 г — курчата, 50 г — каченята та індичата і 100 г — гусенята.

Приріст живої ваги тварин на відгодівлі і нагулі визначають як різницю між живою вагою тварин, що знаходяться на відгодівлі на звітну дату, вагою тварин, знятих з відгодівлі з початку року до звітної дати, та живої ваги тварин, поставлених на відгодівлю з початку року, і живої ваги тварин на початок року.

Зауважимо, що приріст живої ваги тварин, одержаний при вирощуванні худоби і птиці у господарствах населення за договорами, включається до продукції, одержаної даним господарством.

Падіж і загибель молодняку худоби, а також худоби на відгодівлі та нагулі характеризують втрати господарств і в рахунок продукції вирощування худоби та птиці не включаються. Маса здохлого молодняку народження поточного і минулих років, а також здохлої худоби і птиці (дорослих і молодняку), що знаходилися на відгодівлі, та маса півників, забитих у добовому віці, обліковуються окремо.

Таким чином, визначення продукції вирощування тварин відповідно до прямого способу здійснюється за такою схемою:



Жива вага одержаного приплоду

+

Приріст живої ваги худоби (молодняку
і дорослої) на
відгодівлі і нагулі



Вага здохлого
молодняку,
худоби на
відгодівлі і нагулі

.

При розрахунковому способі продукцію вирощування тварин визначають за даними обороту стада; при цьому всі його показники визначають у живій вазі у вагових одиницях. Визначення обсягу продукції вирощування тварин розрахунковим способом можна записати таким чином:

ПВ = НкНп + Р + ПК,

де Нк, Нп, Р, П, К— жива вага тварин відповідно на кінець та початок року; реалізованих; здохлої дорослої худоби; куплених, одержаних в обмін та інші надходження зі сторони.

Слід зазначити, що при розрахунковому способі в продукцію вирощування включається зміна живої ваги продуктивної і робочої худоби основного стада. Проте обсяг продукції вирощування, визначений за цим методом, зменшується за рахунок ваги здохлих тварин основного стада. Тому, щоб отримати вірогідніший результат, враховують вагу здохлої дорослої худоби (маточного поголів’я, плідників і робочих волів).

Прямий спосіб застосовується як основний при визначенні продукції вирощування в сільськогосподарських підприємствах, де вирощувана і відгодована худоба систематично зважується.



Розрахунковий, або видатний, спосіб є основним при визначенні продукції вирощування в господарствах населення.

Обсяги виробництва продукції вирощування по сільськогосподарських підприємствах, які складають статистичну звітність за формою № 24 «Звіт про стан тваринництва» і бухгалтерські річні звіти, визначаються за даними цих звітів, а в господарствах населення — розрахунковим методом на основі показників обороту стада і середньої ваги голови тварин по їх видах. Середня вага 1-ї голови по статево-вікових групах визначається таким чином: спочатку встановлюється середня жива вага корови за даними звітності за формою № 24 або бюджетних обстежень домогосподарств; потім, виходячи із співвідношень ваги окремих груп тварин, встановлюється середня вага голови кожного виду тварин, використовуючи такі співвідношення ваги окремих груп тварин до ваги корови: корова — 1,0; бугай-плідник, робочий віл — 1,5; молодняк великої рогатої худоби старші 1 року — 0,5; телята до 1 року — 0,125; вівці і кози дорослі, старші 1 року — 0,1;


ягнята і козенята до 1 року — 0,062; свині старші 9-ти місяців — 0,4; молодняк до 9-ти місяців — 0,14.

Зазначимо, що середня жива вага дорослої худоби, що загинула, визначається, виходячи з середньої ваги голови кожного виду тварин.

Для визначення обсягів продукції вирощування в господарствах населення статистичні органи складають у розрізі окремих категорій господарств допоміжну таблицю до розрахунку виробництва (вирощування) худоби і птиці — «Додаток до таблиці 8», в якій продукція вирощування визначається по основних видах тварин (великій рогатій худобі, свинях, вівцях та козах і разом по всіх видах птиці, а також в цілому по всіх видах) за такою схемою:


  1. Реалізовано на забій худоби та птиці в живій масі, т.

  2. Наявність поголів’я худоби та птиці, тис. голів:

а) на початок року;

б) на кінець року.



  1. Середня жива маса 1 голови худоби і птиці, кг.

  2. Загальна жива маса худоби та птиці, т:

а) на початок року (ряд. 2а  ряд. 3);

б) на кінець року (ряд. 2б  ряд. 3).



  1. Збільшення (+), зменшення (–) живої маси худоби та птиці на кінець року порівняно з живою масою на початок року (ряд. 4б – 4а).

  2. Загальна жива маса худоби та птиці, т:

а) проданої, переданої і вивезеної на плем’я;

б) купленої, ввезеної на плем’я.



  1. Виробництво (вирощування) худоби та птиці за рік, т (ряд. 1+ 4б + 6а – 4а –6б).

  2. Здохло дорослої худоби (маточного поголів’я, плідників і волів робочих), тис. голів.

  3. Середня жива вага дорослої худоби, що загинула, кг.

  4. Загальна жива маса дорослої худоби, що загинула, т
    (ряд. 8  ряд. 9).

  5. Всього вироблено (вирощено) основних видів худоби і птиці в живій масі, т (ряд. 7 + ряд. 10).

Підсумки розрахунків виробництва (вирощування) худоби і птиці, визначені за програмою таблиці «Додаток до таблиці 8», записуються по кожному виду тварин у табл. 8 «Виробництво продуктів тваринництва», яка містить остаточні дані про всі види продукції тваринництва в розрізі всіх категорій господарств.

Виконуються також розрахунки очікуваних обсягів продукції вирощування по основних видах тварин (фактичні дані за 9 місяців і очікувані за IV квартал).

Основним показником інтенсивності вирощування тварин є середньодобовий приріст великої рогатої худоби, свиней на вирощуванні, відгодівлі та нагулі. Середньодобові прирости відповідного виду худоби визначаються діленням загального обсягу одержаного приросту від вирощування, відгодівлі і нагулу за певний період на число кормо-днів відгодівлі за цей період.

Для характеристики продуктивності вирощування тварин визначаються такі показники, як середня вага однієї голови великої рогатої худоби, свиней, що продані заготівельним організаціям сільськогосподарськими підприємствами; виробництво м’яса всіх видів на одну умовну голову великої рогатої худоби, що була на початок року; виробництво яловичини та телятини на одну голову великої рогатої худоби, що була на початок року; виробництво свинини на одну голову поголів’я свиней, що було на початок року.

З продукцією вирощування тварин нерозривно пов’язано виробництво м’яса. Тому, хоч виробництво м’яса є продукцією переробної промисловості, загальний обсяг виробництва м’яса з вищезазначених міркувань визначається за даними статистики сільського господарства.

Статистика тваринництва визначає загальний обсяг виробництва м’яса у живій і забійній вазі. Під живою вагою тварини розуміють вагу живої тварини, а під забійною вагою — вагу туші забитої тварини (без голови, шкіри, хвоста, крові, внутрішніх органів та їх вмісту (серце, нирки, печінка, язик тощо) та нижньої частини ніг).

Живу вагу тварин визначають зважуванням після певного строку голодної витримки без води або за обмірами тіла, використовуючи спеціальні таблиці або формули. Жива вага худоби, яка була реалізована на забій для виробництва м’яса заготівельним організаціям і переробним підприємствам, а також безпосередньо споживачам у порядку прямих зв’язків, визначається з відрахуванням 3 % знижки на вміст кишково-шлункового тракту. Жива вага забитої худоби у своєму господарстві показується без 3% знижки. Забійну масу обчислюють із урахуванням субпродуктів (серце, язик, нирки, печінка тощо) і без них. Тушу розрубують згідно із стандартом на окремі частини, які відносять до 1, 2 і 3 сортів. Поживна цінність м’яса, як і його вартість, залежить від сорту. При забої м’ясо великої рогатої худоби у віці старші 3-х місяців відносять до яловичини, 14—90-денного віку — до телятини.

Слід зазначити, що вітчизняна статистика до загального обсягу виробництва м’яса включає виробництво м’яса, внутрішній жир (жир-сирець), який складається зі шлункового, кишкового, сорочкового, навколониркового та мошонкового (пахового) жирів, а також харчові субпродукти І і ІІ категорій. До харчових субпродуктів І категорії належать: язик, мозок, печінка, нирки, вим’я, серце, діафрагма тощо; до ІІ категорії — рубець очищений (свинячий шлунок із слизуватою оболонкою), сичуг (без слизуватої оболонки), м’ясо-кістковий хвіст, легені, голова (без язика і мозку), трахея, селезінка, губи, вуха тощо.

У зарубіжній статистиці обліковують усі види м’яса без суб-
продуктів і внутрішнього жиру. У США, Канаді і деяких інших країнах до маси туші включають нирки і навколонирковий жир і всі свинячі туші враховуються зі шкурами. У США до загального обсягу м’яса включають яловичину, телятину, баранину, свинину і м’ясо птиці. Вітчизняна статистика до загального обсягу виробництва м’яса включає м’ясо всіх видів худоби (яловичину, телятину, свинину без шкур, баранину, козлятину, конину, кролятину) і птиці. Отже, статистичні дані про виробництво як окремих видів м’яса (яловичини, свинини), так і загального обсягу його виробництва по окремих країнах, є непорівнянні. При проведенні міжнародних зіставлень щодо обсягів виробництва м’яса потрібно здійснювати відповідні перерахунки.

Відсоткове відношення забійної ваги тварин до живої називається виходом м’яса. Цей показник залежить від виду тварин, їх породи і вгодованості. Співвідношення забійної ваги тварин без субпродуктів до живої ваги в середньому становить: у великої рогатої худоби — 48%, свиней — 66, овець і кіз — 42, а з субпродуктами відповідно — 58, 77 і 49%. Відношення забійної ваги до живої в середньому по всіх видах птиці дорівнює 80%.

У статистиці тваринництва м’ясною продукцією є тварини, призначені для забою на м’ясо, — забійний контингент. До забійного контингенту належать тварини, реалізовані на забій для виробництва м’яса і забиті в господарстві (крім тварин, не призначених до забою, а саме: телят, ягнят і козенят віком до 6-ти місяців, поросят віком до 2-х місяців і курчат).

Обсяги виробництва м’яса в живій вазі (реалізовано на забій у живій вазі) по сільськогосподарських підприємствах, які складають статистичну звітність за формою № 24 «Звіт про стан тваринництва» і бухгалтерські річні звіти, визначаються за даними цих звітів.

По господарствах населення обсяги виробництва м’яса в живій і забійній вазі обчислюють множенням кількості забійного контингенту тварин на середню живу або забійну масу 1-ї голови певного виду тварин. Забійний контингент худоби розраховують по оборотах стада кожного виду худоби. Обороти стада складають за матеріалами перепису худоби, бюджетних обстежень, а також даними заготівельних організацій. Такі розрахунки статистичні
органи провадять, починаючи з обласного рівня і в цілому по країні.

Для визначення обсягів виробництва м’яса, сала і субпродуктів у забійній вазі використовується відсоток виходу м’яса, жиру-сирцю і субпродуктів, який встановлюється по основних видах тварин за програмою розрахунків таблиці 13 «Дані про переробку худоби і виходу м’ясопродуктів по підприємствах м’ясної промисловості»:

1. Жива маса переробленої худоби (ф. № 1-П (м’ясо), довідка 1, гр. 2, 3, 4, 5).

2. Фактично одержано м’яса по всій переробленій худобі (ф. № 1-П, розділ ІІ, гр. 1).

3. Відсоток виходу м’яса (ряд. 2 : ряд. 1).

4. Фактичний вихід жиру-сирцю (ф. № 1-П, розділ ІІ, гр. 1).

5. Всього м’яса і жиру-сирцю (ряд. 2 + ряд. 4).

6. Відсоток виходу м’яса і жиру-сирцю (ряд. 5 : ряд. 1).

7. Вихід оброблених субпродуктів І категорії (ф. № 1-П, розділ ІІ, ряд. субпродукти І категорії).

8. Вихід оброблених субпродуктів ІІ категорії (ф. № 1-П, розділ ІІ, гр. 1, ряд. субпродукти ІІ категорії).

9. Відсоток виходу субпродуктів І категорії:

до живої маси переробленої худоби (ряд. 7 : ряд. 1);

до одержаного м’яса і жиру-сирцю (ряд. 7 : ряд. 5).

10. Відсоток виходу субпродуктів ІІ категорії:

до живої маси переробленої худоби (ряд. 8 : ряд. 1);

до одержаного м’яса і жиру-сирцю (ряд. 8 : ряд. 5).

11. Відсоток виходу м’яса, жиру-сирцю і субпродуктів:

.

Розрахунки виробництва м’яса в живій і забійній вазі по основних видах тварин (великій рогатій худобі, свинях, вівцях та козах і конях) по категоріях господарств здійснюється за програмою табл. 12 і 12 (додаток) «Розрахунки виробництва м’яса в живій і забійній вазі за видами тварин і категоріями господарств». При цьому по кожному виду тварин для всіх категорій господарств використовується загальний відсоток виходу м’яса, жиру-сирцю і субпродуктів (ряд. 11 табл. 13 «Дані про переробку худоби і виходу м’ясопродуктів по підприємствах м’ясної промисловості»).



  1. Всього реалізовано на забій, тис. голів:

Загальна маса реалізованої на забій худоби, т:

2) у живій масі, т;

3) % виходу м’яса, сала і субпродуктів;

4) у забійній масі .

Крім того, одержано приросту в результаті відгодівлі, нагулу і дорощування худоби у відгодівельних господарствах і скотобазах заготівельних організацій, всього тонн:

5) у живій масі;

6) у забійній масі.

7. Всього реалізовано на забій худоби, включаючи приріст, тис. голів.

Загальна маса реалізованої на забій худоби, включаючи приріст:

8) у живій масі, т (ряд. 2 + ряд. 5);

9) у забійній масі, т (ряд. 4 + ряд. 6).

Середня маса 1-ї голови, кг:

10) у живій масі (ряд. 8 : ряд. 7);

11) у забійній вазі (ряд. 9 : ряд. 7).

Слід відзначити, що розрахунок виробництва м’яса і сала по скотобазах і пунктах передзабійного утримання худоби державних і кооперативних заготівельних організацій не виконується. Проте приріст тварин у результаті відгодівлі, нагулу і дорощування у відгодівельних господарствах і скотобазах заготівельних організацій визначається і включається до виробництва м’яса і сала.

Розрахунки виробництва м’яса в живій і забійній вазі за видами тварин і категоріями господарств здійснюються за програмою табл. 12 і 12 (додаток). Результати розрахунків виробництва м’яса в живій і забійній вазі, включаючи субпродукти, записуються в табл. 8 «Виробництво продуктів тваринництва» в тис. т.

Важливе значення має визначення виходу шкур від забою тварин, які є сировиною для шкіряної і хутряної промисловості. Вага шкур становить приблизно 7% живої ваги тварин. Загальне число шкур дорівнює забійному контингенту тварин з додаванням шкур, отриманих від здохлих не від інфекційних хвороб тварин. Частина шкур, використаних від здохлих тварин, встановлюється за даними ветеринарної служби заготівельних організацій і матеріалів бюджетних обстежень домогосподарств. Вихід свинячих шкур визначається умовно на підставі даних про заготівлю свинячих шкур. По категоріях господарств вихід свинячих шкур визначається за кількістю реалізованих свиней старші 4-х місяців.

Вихід шкур визначається по видах тварин: велика рогата худоба і коні — всього, у т. ч. вівці (без ягнят каракульських порід) і кози. До загальної кількості шкур великої рогатої худоби і коней включаються шкури, одержані від забою і падежу цих видів тварин різного віку, по молодняку — шкури, одержані від забою і падежу телят і лошат віком до 1 року. До кількості шкур, одержаних від забою і падежу овець і кіз, не включають шкури, одержані як від спеціально забитих для одержання шкурок ягнят каракульських порід, так і від здохлих і мертвонароджених каракульських порід овець.

Шкури ділять на дві групи: великі (вагою понад 10 кг) і дрібні (вагою до 10 кг). Із загальної кількості дрібних шкур окремо виділяють за якістю каракуль і хутряну сировину (смушка, мерлушка тощо).

Розрахунки виробництва шкур по основних видах тварин (великій рогатій худобі, свинях, вівцях і козах (без каракульських) і конях) по категоріях господарств здійснюються за схемою табл. 14 «Виробництво шкур худоби в 20___ році»:



  1. Реалізовано худоби на забій, тис. голів.

  2. Одержано шкур від загиблої худоби: а) здохло худоби, тис. голів; б) % використання шкур від загиблої худоби; в) використання шкур від загиблої худоби, тис. шт.

  3. Використано шкур від мертвонародженого приплоду, тис. шт.

  4. Всього одержано шкур, тис. шт. (ряд. 1 + 4 + 5).

  5. У тому числі: а) великих; б) дрібних (включаючи хутросировину); з них хутросировини.

  6. Виробництво свинячих шкур, тис. шт.

3.4.5. Показники щільності тварин
і виробництва продукції тваринництва

При аналізі стану тваринництва та його продуктивності важливе значення мають показники щільності тварин за їх видами і виробництва продукції тваринництва на 100 га сільськогосподарських угідь і на душу населення. Такі показники характеризують рівень динаміки тваринництва, ступінь використання земельних угідь для його розвитку.

Показники щільності тварин обчислюють діленням кількості наявних на кінець року певного виду тварин на площу сільськогосподарських угідь на початок року і множенням знайдених величин на 100. Для великої рогатої худоби, овець і кіз показник щільності визначають на 100 га сільськогосподарських угідь; для свиней — на 100 га ріллі; для птиці — на 100 га посіву зернових культур. При цьому посівна площа зернових культур приймається під урожай попереднього року. Для розрахунку показника щільності птиці її переводять в умовне поголів’я. При цьому молодняк птиці не враховують: курей — віком до 5 місяців, качок — до 3, гусей та індиків — до 6 місяців.

Така диференціація видів земельних угідь при розрахунку показників щільності тварин пояснюється різною ріллею тих чи інших видів земельних угідь у виробництві відповідних видів продукції.

При обчисленні показників щільності тварин на душу населення всі види тварин переводять в умовне поголів’я за вартісними коефіцієнтами і ділять на середньорічну чисельність населення, що має худобу і птицю.

Аналогічно обчислюються і показники виробництва продукції тваринництва на 100 га сільськогосподарських угідь і душу населення. При цьому на 100 га сільськогосподарських угідь визначаються такі показники: 1) вирощено худоби і птиці в живій масі; реалізовано на забій худоби та птиці: в живій масі; в забійній масі; 2) на 100 га ріллі — вирощено свиней в живій масі; реалізовано на забій свиней: у живій масі; в забійній масі; 3) на 100 га посіву зернових культур припадає яєць. На душу населення визна­чається виробництво м’яса (в забійній масі), молока, вовни, яєць діленням обсягу їх виробництва на середньорічну чисельність населення.

Статистичні органи за щойно викладеною методикою обчислюють по всіх категоріях господарств і окремо по колективних, міжгосподарських сільськогосподарських підприємствах, радгоспах та інших державних господарствах показники щільності тварин за їх видами і виробництва продукції тваринництва на 100 га сільськогосподарських угідь і душу населення та складають табл. 20
«Виробництво продуктів тваринництва за 20___ рік у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь на одну душу населення».

3.5. Статистика зоотехнічних заходів

Статистичне вивчення зоотехнічних заходів здійснюється за допомогою системи показників, які характеризують обсяги, якість, поширеність та ефективність заходів по розведенню, годівлі і утриманню сільськогосподарських тварин.

Зоотехнічні заходи по розведенню сільськогосподарських тварин включають: племінну роботу; хід і підсумки парувальної кампанії; організацію ремонту основного стада.

Племінна робота — це система зоотехнічних заходів і методів, спрямованих на поліпшення спадкоємних якостей, підвищення племінних і продуктивних якостей сільськогосподарських тварин, якісне вдосконалення існуючих і створення нових високопродуктивних порід і раціональне використання племінних тва­рин з метою подальшого підвищення їх продуктивності та поліпшення якості одержуваної продукції.

Згідно із Законом України «Про племінне тваринництво», прий­нятим Верховною Радою України 15 грудня 1993 р., суб’єктами племінного тваринництва є підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуногенетичного контролю, контрольно-випробувальні станції, центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності, а також селянські (фермерські) господарства, які мають свідоцтво на право займатися племінною справою. До підприємств з племінної справи належать племзаводи, племоб’єднання, племінні репродуктори, племінні радгоспи, племінні ферми, елевери. Племінні репродуктори, племрадгоспи, племферми держгоспів і ферми господарств та дочірні господарства племзаводів здійснюють розмноження основних планових порід тварин, які надходять до них з племінних заводів, займаються ремонтом та оновленням стада і продажем молодняку.






ч. 1
скачать файл

Смотрите также: