скачать файл
ч. 1

Реферат на тему:

Наукове пізнання: рівні, особливості, специфіка


Динамічні процеси сучасного світу ставлять кожну людину в досить складні умови. Постійне посилення напруження, світоглядний дискомфорт, а почасти й логіко-методологічний відчай пов'язані зі швидкою зміною ціннісних орієнтацій та глобалізацією світу. Необхідність пошуку ефективних рішень і швидкі знаходження їх не завжди оптимізуються, породжуючи конфліктно-кризові ситуації. Все це — реалії сучасного світу, проблеми людського буття, збереження й розвитку особистості, її внутрішнього світу, світоглядної та методологічної культури.

У цьому плані значне місце займають логіко-гносеологічні та логіко-методологічні проблеми. Розвиток науки, пошук щораз нових шляхів її розвитку та зміна ставлення до самої науки надзвичайно актуалізують інтерес до методології наукового пізнання, потребують постійного розвитку й удосконалення методологічних досліджень.

У вченні про наукове пізнання, його методи й форми, як уже зазначалося, важливим є дослідження емпіричного й теоретичного рівнів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення, зв'язки, закономірності між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються й затим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.

На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні переважно живому спогляданню. Формою вираження знання емпіричного рівня є сукупність суджень. На їх базі формулюються закони, що відображають взаємозв'язки, взаємодії явищ навколишньої дійсності та безпосередньої діяльності. Практичне застосування знання, одержаного на емпіричному рівні, обмежене. Що ж до розвитку наукового знання загалом, то воно є початковим, вихідним для побудови теоретичного знання. На емпіричному рівні основний зміст знання одержується, як правило, з безпосереднього досвіду, експерименту. Важливими тут є насамперед форма знання та поняття, що становлять мову науки і виражають результати емпіричного рівня пізнання. На цьому рівні дуже важко, а іноді й неможливо визначити ступінь загальності та застосовуваності одержаного знання. Тому практичне застосування цього знання часто призводить до помилок.

На теоретичному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб'єкт завдяки мисленню виходить за межі того, що дається у безпосередньому досвіді й здійснює перехід до нового знання, часто не звертаючись до чуттєвого досвіду. Тоді абстрактне, теоретичне мислення виступає не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

На теоретичному рівні суб'єкт оперує поняттями вищого рівня, здійснюючи сходження від емпіричних об'єктів до ідеалізованих (ідеальних "об'єктів"), широко застосовує абстракції, які не мають емпіричних корелятів. Кожне поняття асоціюється з певною сукупністю уявлень та наочних образів. Передбачається, що наявна в чуттєвому досвіді інформація осмислена й засвоєна новими понятійними засобами більш високого рівня абстрагування. Елементарні частинки, наприклад, не можуть бути предметом безпосереднього чуттєвого споглядання, але показання приладів, що їх реєструють, фіксуються нашими органами чуття. Інша річ, що ці показники мало лише сприймати, їх треба розуміти. Йдеться про більш високий рівень теоретичного переосмислення чуттєвих даних у концептуальній картині дійсності. Теоретичний рівень наукового пізнання здійснюється на широкому, різноманітному та складному фундаменті, ґрунтується на перегляді та переосмисленні розвитку попередніх теорій.

Отже, емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються, по-перше, гносеологічною спрямованістю досліджень. На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ та поверхових, "видимих", чуттєво-фіксованих зв'язків між ними, без заглиблення в сутнісні зв'язки та відношення. На теоретичному ж рівні основними гносеологічними завданнями є розкриття сутнісних причин та зв'язків між явищами. По-друге — пізнавальними функціями. Основною пізнавальною функцією емпіричного рівня є описова характеристика явищ, теоретичного — їх пояснення. По-третє — характером і типом одержуваних наукових результатів. Результатами емпіричного рівня є факти, певні знання, сукупність узагальнень, взаємозв'язки між окремими явищами. На теоретичному рівні знання фіксуються у формі сутнісних характеристик, законів, теорій, теоретичних систем та системних законів. По-четверте — методами одержання знань. Основними методами емпіричного рівня є спостереження, опис, вимірювання, експеримент, індуктивне узагальнення; теоретичного ж рівня — аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, ідеалізація, єдність логічного й історичного, сходження від абстрактного до конкретного тощо. По-п'яте — співвідношенням чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів у пізнанні. На теоретичному рівні домінує раціональний компонент, на емпіричному — чуттєво-сенситивний. Чуттєві та раціональні компоненти пізнання як вираження пізнавальних здібностей та можливостей суб'єкта завжди функціонують у єдності, хоча й співвідношення їх на емпіричному й теоретичному рівнях

різне. Незважаючи на зазначені відмінності, емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання органічно взаємопов'язані й взаємозумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання.

Емпіричне дослідження, виявляючи факти, нові дані спостережень та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми й завдання. Теоретичне ж дослідження, в свою чергу, розглядаючи та конкретизуючи зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення й передбачення фактів, тим самим орієнтуючи та спрямовуючи емпіричне пізнання. Емпіричне пізнання опосередковується теоретичним: теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження, які параметри об'єкта мають бути виміряні і в яких умовах має здійснюватись експеримент. Теоретичний рівень виявляє і вказує емпіричному ті межі, в яких результати його можуть бути істинні і в яких його знання може бути застосоване на практиці. Саме в цьому й полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання.

Теоретичний та емпіричний рівні наукового пізнання характеризуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку стає емпірично доступним. Провідна роль у цій єдності, залежно від предмета, умов та наявних наукових результатів, належить то емпіричному, то теоретичному.

Завдання наукового пізнання полягає в тому, щоб розкрити внутрішню природу, сутність об'єкта (предмета, речі, явища, процесу тощо), дослідити й зрозуміти закони, закономірності й тенденції їх функціонування та розвитку. Вирішення цих проблем можливе в процесі тривалого й складного шляху розвитку науки і практики, котрі виробили цілий арсенал різноманітних прийомів, методів та засобів наукового пізнання (дослідження).

Наука як сукупність теоретичних знань про навколишній світ є процесом пізнання, що здійснюється в особливій, специфічній сфері суспільної діяльності. Це особливий вид духовної діяльності — виробництва об'єктивно-істинного, за змістом систематизованого знання. Наука — це не лише самі знання, котрі є соціальною цінністю людства й зберігаються суспільством, а и важка творча праця вчених наукових співтовариств, колективів, що спрямована на досягнення щораз нових рівнів знань.

Наукові знання, будучи продуктами теоретичної діяльності, на відміну від інших конструкцій духовної діяльності, вирізняються системністю, логічністю, аргументованістю та обґрунтованістю. Це теоретичні системи, в яких відображаються об'єктивні зв'язки, відношення, закони й сутнісні сторони явищ природи й суспільства. Вони слугують людині й суспільству, пояснюючи різноманітні явища та події сьогодення, передбачаючи хід розвитку в майбутньому. Пояснення й прогнозування є одними з головних функцій наукового знання, спираючись на які людина раціонально управляє природними й суспільними явищами і процесами. Наукові знання й наукова діяльність є соціальне значимими і мають суспільний характер. Діяльність на теренах науки, розподіл праці науковців, обмін науковою інформацією тощо мають не лише велику соціальну, а й практичну користь.

Процес наукового пізнання (пізнавальний цикл) — це певна схема дій суб'єкта стосовно об'єкта, в якому вирізняють окремі методологічні процедури та етапи (пункти): постановка завдання, вирішення завдання, перевірка його правильності, постановка нового завдання або ж зміна попереднього.

У тому разі, якщо регулярно спостерігається відхилення результатів експериментальних даних від рішень у рамках теорії, необхідно: переформулювати завдання; дослідити коректність математичного апарату; виявити зовнішні (сторонні) фактори втручання в хід експерименту; насамкінець, переглянути теорію, на базі якої було отримане принципове рішення. Дослідження цих механізмів пізнавального процесу в його істотних моментах і становить конкретне завдання методології, а саме формулювання схеми цього процесу є початком методологічного дослідження.



Специфіка науково-пізнавального процесу не заперечує виявлення загального, закономірного, а навпаки, з необхідністю передбачає його. Знаряддя спостереження соціолога й генного інженера різні, як і різні об'єкти їхнього дослідження. Одначе чіткість, уважність, охайність, уміння узагальнювати, абстрагувати та інші процедури багато в чому є подібними, якщо не однаковими, а відтак — необхідними і тому й іншому. Беззаперечно, поняття котрі використовує математика, Істотно відрізняються від понять політології, соціології тощо, але способи формування понять є загальними (спільними), подібними. Проте навіть для того, щоб виявити істотне, загальне в науковому розумінні, його необхідно вміти помітити у неподібному зовнішньому. А це потребує створення розвинутої концепції, котра б на теоретичному рівні розкривала закономірності певного класу явищ, предметів, речей, процесів навколишньої дійсності. Відповідно ця діалектичність виводить на органічну єдність філософські, загальнотеоретичні міждисциплінарні та конкретно-наукові (спеціальні, часткові) методи в процесі наукового пізнання, а в остаточному підсумку — на зв'язок науково-дослідної діяльності (наукового пізнання) з методологічною.

Список використаної літератури:

  1. .Амосов Н. М. Моделирование мышления и психики. — М.: Наука, 1965.

  2. Богомолов А. С. Античная философия. — М., 1985.

  3. Булатов М. А. Філософія. — К., 1994.

  4. Веденов А. А. Моделирование элементов мышления. — М.: Наука, 1988.

  5. Горак Г. І. Філософія. — К., 1997.

  6. Желнов М. В. Предмет философии в истории философии. — М., 1981.

  7. Заблуждающийся разум? Многообразие всенаучного знания. — М., 1990.

  8. Кочереин А. Н. Моделирование мышления. — М., 1969.

  9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. — М., 1995.

  10. Лотов А. В. Введение в экономико-математическое моделирование. — М., 1984.

  11. Михай Н. Г., Граневский В. В. Методологические и мировоззренческие проблемы естественнонаучного знания. — Кишинев, 1987.

  12. Мочерний С. В. Методологія економічного дослідження. — Львів, 2001.

  13. Пилюшенко В. Л., Шкрябак И. В. Методология и организация научного исследования. — К., 2001.

  14. Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. Методология и методы. — К., 2000.

  15. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С. П. Щерба. — Житомир, 1997.

  16. Чуйко В. Чотири методології філософії науки: особливості та сфери застосування // Філософська думка. — 2000. — № 1. — С. 3-26.

  17. Фролов И. Т. Гносеологические проблемы моделирования. — М.: Наука, 1961.

ч. 1
скачать файл

Смотрите также: