скачать файл
ч. 1





Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут комп’ютерних технологій, автоматики та метрології

Кафедра «Захист інформації»


Джала Роман Михайлович

Основи збору, передавання

та обробки інформації
Конспект лекцій

Тема 7: Методи та пристрої синхронізації


ЗМІСТ

7.1. Синхронізація в системах передавання дискретних повідомлень (ПДП).

7.1.1. Поняття і призначення синхронізації

7.1.2. Синхронний метод передавання дискретних повідомлень

7.1.3. Проблеми відновленя тактів та несучої.

7.1.4. Стартстопний метод ПДП

7.2. Методи та пристрої поелементної синхронізації

7.2.1. Вимоги до пристроїв синхронізації по елементах

7.2.2. Класифікація методів синхронізації по елементах

7.2.3. Розімкнуті пристрої поелементної синхронізації

7.2.4. Скремблювання сигналу

7.2.5. Замкнуті пристрої поелементної синхронізації.

7.3. Методи і пристрої групової та циклової синхронізації

7.3.1. Вимоги до пристроїв групової синхронізації

7.3.2. Класифікація методів групової синхронізації

7.3.3. Безмаркерний метод групової синхронізації

7.3.4. Маркерний метод групової синхронізації

7.3.5. Переваги і недоліки маркерного методу синхронізації.


7.К. Питання до самоконтролю.

7.Л. Література.

Львів - 2006
7.1. Синхронізація в системах передавання

дискретних повідомлень (ПДП).
Первинним джерелом дискретного повідомлення (послідовності елементів xi ) м.б. людина чи автомат. Перетворення елементів xi у послідовність бінарних дискретних сигналів, що утворюють позиційний код, технічно здійснюють передаючими прикінцевими пристроями (ППП).

Застосовують два основні режими передавання дискретних повідомлень (ПДП): синхронний і стартстопний.



7.1.1. Поняття і призначення синхронізації

Синхронізація - процес встановлення і підтримання певних часових співвідношень між двома і більше процесами.

Синхронізація необхідна, щоб забезпечити потрібні фазові співвідношення між значущими моментами сигналів. Розрізняють поелементну, групову і циклову синхронізацію переданого і прийнятого цифрових сигналів.



Поелементна синхронізація дозволяє на прийомі правильно відділити один елемент від іншого і забезпечити найкращі умови для його реєстрації.

Групова синхронізація забезпечує правильне розділення прийнятої послідовності елементів на кодові комбінації (КК). Циклова – правильне розділення циклів тимчасового об’єднання елементів на прийомі. Задачі циклової і групової синхронізації розв’язують подібними методами.
7.1.2. Синхронний метод передавання дискретних повідомлень (ПДП)

При синхронному методі передавач неперервно формує елементи сигналу тривалістю τ0 , рівною одиничному інтервалу. Їх об'єднують у комбінації тривалістю Тк (рис.7.1). Знаючи момент початку включення передавача t0 , можна визначати час приходу одиничних елементів і за довжиною КК (числом елементів КК) відділяти кодові комбінації (рис.7.1). Визначивши інтервали часу приходу елементів сигналу, реєструють їх у найбільш стійкій частині, що зменшує ймовірність неправильного приймання елементів сигналу.



Рис.9.1. Формування елементів кодових комбінацій (КК) при

синхронному методі передавання



7.1.3. Проблеми відновленя тактів та несучої.

Синхронну роботу розподільника передавача і приймача підтримують автоматично, шляхом підстройки частоти задаючого (допоміжного) генератора (ЗГ) приймача. Нехай частота ЗГ передавача номінальна fзп= fн. Внаслідок нестабільності ЗГ на прийомі маємо відхід частоти від номінальної ; коефіцієнт нестабільності генератора . Відхід частоти ЗГ приймача спричинює відхилення тактової послідовності і з часом розбіжність фаз може накопичуватись; відбувається розсинхронізація.

Визначимо час, за який розбіжність фаз досягає значення ε (відносно тривалості одиничного елемента τ0 ). Розглянемо два гармонічних коливання з частотами f1. і f2. (рис. 7.2). За цими коливаннями формують тактову послідовність (сихроімпульси). Нехай , , де Т=τ0.

Рис. 7.2. Гармонічні сигнали задаючих генераторів передавача і приймача


Зміщення фази досягне ε=1 за одиничних інтервалів. Це відбудеться за час

, (7.1)

де ; В – швидкість телеграфування (Бод). Враховуючи нестабільність генераторів передавача і приймача, маємо .

Для допустимого розходження по фазі εD час, за який розбіжність фаз перевищить допустиме значення (відбудеться розсинхронізація), становить

. (7.2)

Приклад 7.1. Визначити допустиму нестабільність , при якій забезпечується εD<0,03, якщо B=200 Бод, а =1 година.

Згідно (7.2) k= εD/(2B)= 0,03/(2·200·3600)≈2·10-8.

Отже, для забезпечення (підтримання) синхронності потрібні спеціальні заходи (стабілізація частоти ЗГ).
7.1.4. Особливості поелементної і групова синхронізації при

стартстопному методі передавання

Кожна кодова комбінація починається з стартового (безструмового) елемента, за яким ідуть кодові елементи; закінчується стоповим (струмовим, 1,5 τ0 ) елементом.



Рис.9.3. Формування елементів стартстопних кодових комбінацій
Завдяки зупинці, накопиченна по фазі зрозбіжність розподільників передавача і приймача ліквідується і прийом наступної кодової комбінації починається при нульовому розходженні по фазі розподільників.

Максимальне відхилення синхроімпульсів, які використовують для реєстрації методом стробування одиничних елементів за час стартстопного циклу Тст відносно ідеального положення, визначається формулою , де (п+1) - довжина КК із стартовим елементом. Відносне відхилення синхроімпульсу , де нестабільність генератора .



Приклад 7.2. Визначити потрібну стабільність генератора k, якщо передача відбувається стартстопним методом з швидкістю В=2100 Бод, εmax = 0,03, довжина кодової комбінації n = 5.

Оскільки застосовується стартстопний метод, то допустиме відхилення по фазі εmax=0,03 відбувається за час tεдоп = tεmax = (n+1)τ0. Тоді



.

Тут k не залежить від швидкості телеграфування В.

З наведенного прикладу видно, що при стартстопній передачі внаслідок необхідності підтримувати потрібні фазові співвідношення тільки на інтервалі стартстопного цикла, вимоги до стабільності генератора тактових імпульсів відчутно нижчі, ніж при синхронній передачі. При синхронній передачі на прийомі вимагається налаштування генератора тактових імпульсів на протязі всього сеансу зв’язку.

Іншою перевагою стартстопного методу є швидке входження в синхронизм і можливість аритмічної роботи передавача. Проте у стартстопному методі гірше вікористовуються пропускна здатність каналу за рахунок включення в склад передаваних кодових комбінацій елементів «Старт» і «Стоп», які не несуть інформації споживачу. Крім цього, при стартстопному методі завадостійкість приймача є гіршою.



Переваги стартстопного методу:

1. Нижчі вимоги до стабільності генератора тактових імпульсів.

2. Швидке входження в синхронізм.

3. Можливість аритмічної роботи передавача.



Недоліки стартстопного методу:

1. Гірше використовується пропускна здатність каналу

2. Гірша завадостійксть.

Стартстопний метод застосують у системах телеграфного зв’язку і низькошвидкісних системах ПД. Робота зі швидкістю вище 300 Бод передбачає тільки синхронний спосіб передавання.



7.2 МЕТОДИ І ПРИСТРОЇ СИНХРОНІЗАЦІЇ ПО ЕЛЕМЕНТАХ
7.2.1. Вимоги до пристроїв синхронізації по елементах. До пристроїв синхронізації по елементах ставлять наступні вимоги:

  1. Висока точність синхронізації. Допустиме відносне відхилення синхроімпульсів (тактових імпульсів) від моментів, які відповідають ідеальній синхронізації, εдоп =±3%.

  2. Малий час входження в синхронизм як при початковому включенні, так і після перерви зв’язку.

  3. Збереження синхронизму при наявності порешкод і короткочасних перервах зв’язку.

  4. Незалежна точність синхронізації від статистичної структури передаваного повідомлення.

Вказані вимоги протирічиві. Але шляхом вибору раціональної структури сигналів і вибору оптимальних параметрів пристроїв синхронізації можна забезпечити потрібну точність синхронізації.

7.2.2. Методи синхронізації по елементам. Класифікація методів синхронізації. Поелементна синхронізація можна забезпечити за рахунок 1 - використання автономного джерела – еталона часу і 2 - методів примусової синхронізації. Перший спосіб використовують лише у випадках, коли час сеансу зв’язку (включаючи час входження у зв’язок), не перевищує часу збереження синхронізації. В якості автономного джерела можна використовувати місцевий високостабільний генератор.

Методи примусової синхронізації можуть базуватись на використанні окремого каналу (по якому передаються імпульси, необхідні для налаштування місцевого генератора) або рабочої (інформаційної) послідовності. Використання першого методу требує зниження пропускної властивості робочого каналу за рахунок виділення додаткового синхроканалу. Тому в практиці найчастіше використовують другий метод.

За способом формування тактових імпульсів пристрої синхронізації з примусовою синхронізацією поділяють на розімкнуті (без зворотнього зв’язку) і замкнуті (зі зворотним зв’язком).



7.2.3. Розімкнуті пристрої поелеметної синхронізації.

У розімкнутих (резонансних) пристроях синхронізації (рис.7.4) синхросигнали (тактові імпульси) виділяють безпосередньо з інформаційної послідовності елементів (рис. 7.5,а).


Рис. 7.4. Структурна схема резонансного пристрою по елементної синхронізації



Рис. 7.5. Часова діаграма роботи резонансного пристрою по елементної синхронізації

Формування синхроімпульсів забезпечується на основі виділення з прийнятої послідовності елементів сигналу з частотою f = 1/τ0 елементів (ЗМ) з допомогою високовибірконих резонансних контурів з частотою настройки 2fТ =1/τ0. Для формування частоти 2fТ використовують нелінійні перетворювачі сигнала. На рис. 7.4 приведена структурна схема резонанс­ного пристрою синхронізації, а на рис. 7.5 часова діаграма його роботи.

Сигнали інформаційної послідовності (рис. 7.5,а) поступають на формувач імпульсів, що відповідають фронтам одиничних елементів (рис. 7.5,б). Імпульси, відповідні ЗМ, поступають на розширювач імпульсів (одновібратор), який формує сигнали періодом τ0/2 (рис. 7.5,а). З допомогою вузькосмугового фільтру виділяється гармонічне коливання з частотою 2fТ, яке підсилюється і обмежується підсилювачем-обмежувачем присрою. Формувач фронтів виділяється з отриманих сигналів дві серії імпульсів (рис. 7.5,е,ж), які співпадають з початками і з серединами одиничних елементів.

У резонансних пристроях синхронізації основним вузлом є резонансний вузькосмуговий фільтр – коливальний контур. Кожний імпульс (рис. 7.5,в), який діє на вході контура, викликає на його виході заникаюче гормонічне коливання з частотою 2fТ. Амплітуда напруги на виході контура залежить від частоти послідовності цих імпульсів (рис. 7.5,г), тобто від статичної структури переданої послідовності. Найбільша напруга виникає при прийомі послідовності виду 1,0,1. Випадкові крайові спотворення усереднюються контуром. Період коливань у контурі можна розглядати як випадкову величина з математичним очікуванням (сподіванням) a = τ0 і дисперсією σ = f(σ, Q), де σ – середньоквадратичне відхилення крайових спотворень; Q – добротність фільтра. Припинення подачі імпульсів на вході контуру при переривах спричинить процес заникання коливань на його виході. Якщо імпульси надходять з інтервалами меншими часу заникання коливань контура, то амплітуда на його виході росте до встановленого значення.

Час входження в синхронізм у резонансних системах при прийомі комбінацій виду 1:1 складає tc =0 , при прийомі тексту tc =20. Якщо через час tc імпульси на контур не поступлять, то коливання на його виході повністю заникнуть, що приведе до зупинення роботи апаратури в цілому. Зі збільшенням Q збільшується точність синхронізації, девіація фази синхроімпульсів при цьому зменшується. З другої сторони, збільшення Q приводить до росту часу синхронізації. Величину Q розімкнутих систем беруть рівною 80…120. При В = 1200 Бод tc =83 мс.

До переваг резонансних систем слід віднести простоту реалізації, до недоліків – сильну залежність точності синхронізації від статистичної структури тексту і спотворень одиничних елементів; порушення синхронізму при короткочасних переривах зв’язку.

7.2.4. Скремблювання сигналу. Для зменшення впливу статистичної структури тексту на точність і час підтримки синхронізму використовують скремблювання. На передавану послідовність накладають (завчасу відому) псевдовипадкову послідовність, а на прийомі виділяють дану послідовність із прийнятого сигналу. Пристрої синхронізації такого типу застосовують у високошвидкісних системах передачі дискретних повідомлень.

7.2.5. Замкнуті пристрої поелементної синхронізації. Замкнуті пристрої синхронізації широко використовують у низько- і середньошвидкісних системах зв’язку.

Замкнуті пристрої синхронізації поділяється на два підкласи: з безпосереднім впливом на задаючий генератор сихроімпульсів і з опосередкованим впливом.

Спрощена структурна схема замкнутого пристрою синхронізації зображена на (рис. 7.6).






Рис. 7.6. Структурна схема замкнутого пристрою синхронізації


У фазовому дискромінаторі ФД відбувається порівняння по фазі значущих моментів ЗМ прийнятого сигналу з тактовими імпульсами (ТІ), які виробляє ЗГ. При розходженні по фазі виробляється керуючий сигнал який міняє частоту ЗГ. При цьому якщо ТІ появляється пізніше ніж ЗМ (ЗГ «запізнюється»), то частота ЗГ збільшується. Якщо ТІ появляється раніше ніж ЗМ (ЗГ «спішить») то частота ЗГ зменшується.

Пристрої синхронізації з безпосереднім (прямим) впливом на частоту генераторів по способу управління ділиться на дві групи:

- з дискретним (релейним) управлінням, в яких керуючий пристрій дискретно змінює керуючий сигнал час від часу. В інтервалах між підстройками керуючий сигнал залишається постійним і залежить від величини розходження фаз;

- з неперервним (плавним) впливом на генератор синхроімпульсів, а керуючий сигнал пропорційний величині розбіжності фаз.

Діаграма роботи пристрою синхронізації з дискретним управлінням приведена на рис. 7.8. На фазовий дискримінатор (рис.7.6), який містить у собі формувач фронтів, інвертор і логічні схеми І1 та І2 поступають інформаційні сигнали ЗМ і тактові імпульси. Задаючий генератор виробляє серію тактових імпульсів ТІ (рис.7.8,в). Інвертор дискримінатора формує другу серію імпульсів (рис.7.8,г), повернутих на 1800 відносно серії в. Логічні схеми І1 та І2 визначають положення ТІ відносно ЗМ.


Рис. 7.8. Часова діаграма роботи пристрою синхронізації з дискретним управлінням

Якщо коливання задаючого (тактового) генератора відстають по фазі від ЗМ (рис.7.8,г) то ТІ пройдуть на вихід схеми співпадання І2. Якщо ж випереджують, то ТІ пройдуть на вихід І1. Керуючий пристрій за сигналами ФД і з допомогою реле керує частотою синхрогенератора: підключає до коливного контуру генератора конденсатор С або індуктивність L залежно від того «спішить» тактовий генератор чи «відстає». Тут управління частотою є безпосереднє і ступінчате.

Залежність частоти генератора від розбіжності фаз показана на рис. 9.9,а; а на рис. 9.9,б – зміни частоти з часом. З урахуванням нестабільності генераторів передавача і приймача девіацію частоти вибирають рівною Δf=(4…6)kfзг, де k – нестабільність генератора.


Рис. 9.9. Характеристики системи синхронізації з двопозиційним керуючим пристроєм

Недоліком пристроїв синхронізації з двопозиційним керуючим пристроєм (КП) є те, що під час передавання сигналів одного виду або при перериві зв’язку розбіжність фаз зростатиме, оскільки частота генератора завжди відрізняється на Δf від номінальної (f2=fHf; f1=fHf).

У системах синхронізації з трипозиційним (КП) генератор крім частот f1 і f2 виробляє середню частоту f0fн (рис.9.10). Це дозволяє запобігати невірній підстройці частоти під час переривання зв’язку. Розбіжність фаз при обриві буде визначатись лише нестабільністю частот генераторів передавача і приймача.


Рис.9.10.Характеристики системи синхронізації з трипозиційним керуючим пристроєм: а – залежність частоти від розбіжності фаз; б – зміни частоти і фази з часом

У пристроях синхронізації з неперервним (плавним) впливом на генератор синхроімпульсів для управління частотою ЗГ використовують керований реактивний елемент (варикап). Завдяки плавній зміні частоти і фази можна добитись вищої точності підтримання синфазності ніж при дискретному управлінні.

Перевагою замкнутих пристроїв синхронізації з безпосереднім впли­вом на частоту генератора приймача є відносна простота реалізації, особливо на високих швидкостях роботи. До недоліків відносять: невелику точність синхронізації; труднощі забезпечення високої стабільності внаслідок паразитних зв’язків, що виникають при підключенні до контуру генератора реактивного елемента; вихід з синхронізму системи при перериві зв’язку або при відсутності ЗМ у сприйманій з каналу послідов­ності, що можливе при передаванні послідовності з нулів (одиниць).

У пристроях синхронізації з опосередкованим (непрямим, косвенным) управлінням фазу підстроюють у проміжному перетворювачі ПП (рис. 7.12), через який проходять імпульси від ЗГ. Є два види пристроїв, у яких:

1 – ПП – подільник частоти зі змінним коефіцієнтом ділення частоти;

2 – у процесі коректування фази здійснюють додавання або віднімання імпульсів на вході подільника частоти (використовують реверсивний лічильник імпульсів).

Фазовий дискримінатор зіставляє у часі моменти ЗМ і ТІ і видає сигнали управління (про відставання чи випередження ЗГ), за якими ПП змінює частоту ТІ – синхронізує їх із значущими моментами прийманого сигналу.


7.3. Методи і пристрої групової та циклової синхронізації
7.3.1. Вимоги до пристроїв групової синхронізації у системах ПДП:

- забезпечення потрібної точності групової синхронізації з урахуванням усіх факторів, що впливають на канал і систему зв’язку;

- малий час входження у синхронізм як при початковому увімкненні так і після коротких переривів;

- автоматичне входження у синхронізм і підтримання синхронізації у процесі сеансу зв’язку;

- мінімальні втрати пропускної здатності каналу зв’язку, спричинені введенням синхронізуючої інформації у повідомлення;

- простота і надійність роботи пристроїв групової синхронізації.

7.3.2. Методи групової синхронізації. Класифікація.

Цей вид синхронізації важливий, бо тут порушення синхронізму призводить до неправильного декодування кодових комбінацій.

У пристроях групової (циклової) синхронізації інформацію про фазу (на відміну від поелементної синхронізації) можна отримати лише тоді, коли у повідомленні є надлишкова інформація. Тоді факт синхронізації підтверджується порівняно малою кількістю помилок.

Якщо надлишкова інформація у повідомленні відсутня, треба на передачі вводити спеціальні сигнали, які дозволяють на прийомі розділяти групи елементів (зокрема, м.б. КК).

У випадках передавання інформації протягом короткого проміжку часу та при використанні рівномірного кодування для забезпечення групової синхронізації достатньо визначити початок сеансу зв’язку і послати сигнал пуску (стартовий сигнал) перед подачею інформації у канал зв’язку. Такий метод одноразового передавання синхронізуючої інформації називають безмаркерним методом групової синхронізації.

Метод, за яким спеціальні сигнали, що відділяють одну КК від іншої, посилають протягом усього сеансу зв’язку, називають маркерним.

7.3.3. Безмаркерний метод групової синхронізації можна застосовувати тільки при синхронному способі передавання.

Початково розподільник приймача запускають від спеціальної кодової комбінації, яку називають фазуючою ФК і формують у давачі фазуючої комбінації (рис. 7.9). Спочатку джерело повідомлення ДП заблоковано керуючим пристроєм КП і передається фазуючи кодова комбінація ФК за допомогою п-елементного розподільника передавання Рпер. Останній можна представити пристроєм, який складається з групи контактів і щітки. З її допомогою зчитуються елементи повідомлення на передачі та запис у відповідні комірки розподільника приймача Рпр.. Фазуюча комбінація реєструється приймачем ФК. Якщо приймач не зфазований з передавачем, то ФК не буде зареєстрована. В кінці циклу КП приймача підстроює фазу до тих пір, поки приймач не буде зфазований з передавачем. Після цього передавач почне передавання інформаційних кодових комбінацій. Накопичувачі передавача Рпер і приймача Рпр виконують роль буферних пристроїв.



Час фазування tΦ залежить від довжини ФК і фазового зсуву розподільника прийому відносно розподільника передавача.

Підстройку розподільника приймача, зазвичай, проводять на час тривалості одного елемента. Після зфазування груповий синхронізм підтримується завдяки тому, що приймачу завчасу відома довжина КК, які приймаються. Моменти початку і кінця кодових комбінацій (КК) визначе­ні після входження у синхронізм на весь сеанс передавання інформації.

Недоліки безмаркерного методу: необхідність припинення передавання інформації після порушення групової синхронізації; відсутність постійного контролю синхронізму (можливо лише непряме оцінювання за появою помилкових КК); необхідність зворотного каналу для передавання сигналів про розсинхронізацію приймача.

Перевагою є те, що фазування здійснюється без суттєвого зниження швидкосі передавання інформації.

7.3.4. Маркерний метод групової синхронізації можна використову­вати як при синхронному, так і при стартстопному методах передавання.


У синхронній системі з маркерним методом групової синхронізації за цикл передачі зчитуються п елементів у канал зв’язку і на (п+1)-му такті зчитуються елементи маркера (рис. 7.18).

При розбіжності фаз розподільників Рпер і Рпр маркер не поступає на приймач маркера і КП зміщує щітку Рпр на один крок. Такі зміщення щітки Рпр відбуваються, поки приймач маркера не зареєструє фазуючу комбіна­цію (маркер). Синхронізм у такій системі контролюється протягом усього сеансу, бо у кожному циклі передачі є елемент маркера. При розсинхроні­зації приймач маркера забороняє видачу інформації з накопичувача.

На рис. 7.19 показана структурна схема і часова діаграма стартстопної системи, яка відноситься до систем з маркерним методом групової синхронізації. Відмінністю її є те, що маркер складається з двох елементів: «Старт», з якого починається кожна стартостопна КК і «Стоп», яким КК закінчується (рис. 7.19,б).



Система містить у собі приймачі старту і стопу. Схеми об’єднання СО та розділення СР виконують об’єднання і розділення інформаційної частини і сигналів маркера.

7.3.5. Перевага маркерного методу групової синхронізації полягає у тому, що при передаванні інформації здійснюється постійний контроль за синхронізмом передавача і приймача*).

Недоліком маркерного методу є більше (ніж при безмаркерному) зниження інформаційної швидкості передавання інформації.

Залежно від вимог щодо системи зв’язку, можуть використовуватись той чи інший маркерний метод групової синхронізації. Синхронний метод широко використовують у середньо- і високошвидкісних системах ПДП. Стартстопний метод синхронізації застосовують у телеграфних апаратах і в низькошвидкісних системах ПДП.


*) Переваги та недоліки інших методів синхронізації вказані вище у відповідних підрозділах.


7.K. Контрольні питання
- Назвіть первинні джерела дискретних повідомлень та основні режими передавання (ПДП).

- Синхронізація, її призначення і види.

- Поясніть синхронний метод ПДП і причину розходження тактів.

- Поелементна і групова синхронізації, їх призначення.

- Які елементи сигналу формує передавач при синхронному ПДП? Зобразіть епюр.

- Як відділяють кодові комбінації (КК) при синхронному методі ПДП? Зобразіть епюр.

- Як підтримують синхронну роботу передавача і приймача?

- Коефіцієнт нестабільності при синхронній ПДП.

- Як оцінюють допустиму нестабільність тактової частоти?

- Як оцінюють допустиме розходження фаз при синхронному методі ПДП?

- Що є допустима розсинхронізація при ПДП?

- Що необхідно для забезпечення синхронності при ПДП?

- Поясніть явище зміщення фази на прикладі гармонічних сигналів задаючих генераторів передавача і приймача.

- Назвіть елементи стартстопної КК і зобразіть епюр.

- Синхронізація при стартстопному методі ПДП.

- Як оцінюють відхилення синхроімпльсів при стартстопному методі?

- Назвіть основні переваги та недоліки стартстопного методу ПДП.

- У яких системах використовують стартстопний і синхронний способи ?

- Основні методи поелементної синхронізації.

- Основні вимоги до пристроїв поелементної синхронізації.

- Поясніть спосіб формування тактових імпульсів у розімкнутих пристроях поелементарної синхронізації.

- Робота резонансного пристрою поелементарної синхронізації; зобразіть епюри.

- Скремблювання сигналу – суть і призначення.

- Замкнуті пристрої синхронізації по елементах, їх призначення.

- Структурна схема замкнутого пристрою синхронізації та її робота.

- Управління частотою задаючого генератора пристрою синхронізації.

- Методи групової синхронізації; їх класифікація.

- Безмаркерний метод групової синхронізації.

- Маркерний метод групової синхронізації у синхронній системі ПДП.

- Маркерний метод групової синхронізації у стартстопній системі ПДП

7.Л. Література

1. Передача дискретных сообщений: Учебник для вузов / Под ред. В.П.Шувалова. - М.: Радио и связь. 1990.- 464 с.

2. Пенин П.И., Филиппов Л.И. Радиотехнические системы передачи информации: Учеб. пособие для вузов. - М.: Радио и связь. 1984. – 256 с.

Додаткова

3. Системы электросвязи: Учебник для вузов / Под ред. В.П.Шувалова. -

М.: Радио и связь. 1987.- 512 с.



4. Радиотехнические цепи и сигналы: Учеб. Пособие для вузов / Под ред. К.А.Самойло. - М.: Радио и связь, 1982. - 528 с.

5. Сумик М. Основи теорії радіотехнічних систем: Навч. посібник. – Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2005. – 240 с.
ч. 1
скачать файл

Смотрите также: