скачать файл
ч. 1




Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Зміст
















Вступ


5

Розділ 1





Жертва злочину, її місце і значення в кримінальному судочинстві Великобританії та США

14

1.1.




Історичні тенденції у розумінні місця та значення жертви злочину в кримінальному судочинстві

16

1.2.




Роль жертви злочину в кримінальному судочинстві на сучасному етапі розвитку досліджуваних держав

31

Розділ 2




Правовий статус жертв злочину у Великобританії та США

54

2.1.




Правовий статус жертв злочину

55




2.1.1.

Класифікація прав

56




2.1.2.

Напрямки розширення правового статусу

58




2.1.3.

Кореспондуючі правам обов’язки держави

63




2.1.4.

Хартії про права жертв як основа правового статусу

65

2.2.




Право на компенсацію майнової, фізичної шкоди та процесуальні засоби забезпечення цих прав

77




2.2.1.

Наказ про компенсацію

78




2.2.2.

Наказ про реституцію

88




2.2.3.

Наказ про репарацію

93




2.2.4.

Ефективність судових наказів про відшкодування. Порівняння з інститутами в кримінальному процесі України

94

2.3.




Право на конфіденційність

97




2.3.1.

Суть конфіденційності

97




2.3.2.

Процесуальні механізми захисту права на конфіденційність

101




2.3.3.

Правові аспекти конфіденційності потерпілого в Україні

106

2.4.




Право на державну компенсацію завданої злочином шкоди

108




2.4.1.

Історія впровадження та зміст системи державної компенсації завданої злочином шкоди

108




2.4.2.

Процедура подання заяви про компенсацію; підстави та умови призначення компенсації

115




2.4.3.

Суб’єкти отримання компенсації та обставини, які виключають виплату компенсації або ведуть до її зменшення

121




2.4.4.

Оцінка фізичної шкоди та визначення компенсації. Призначення компенсації

127




2.4.5.

Перспективи інституту державної компенсації потерпілим в Україні

131

Розділ 3




жертва злочину у Відновному судочинстві

141

3.1.




Становлення відновного судочинства та його місце і роль в сучасних правових системах Великобританії і США

141




3.1.1.

Походження ідеї відновного судочинства

142




3.1.2.

Поняття і зміст відновного судочинства, його форми

146




3.1.3.

Роль жертви у відновному судочинстві. Інтереси жертв злочину

156

3.2.




Перспективи відновного судочинства в Україні

167







Висновки

180






Cписок використаних джерел


186






додатки


204

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ скорочень




ВС

Відновне судочинство



ДТП

Дорожньо-транспортна пригода



ЗНЗ

Заява про наслідки злочину



КК

Кримінальний кодекс



КПК

Кримінально-процесуальний кодекс



МВС

Міністерство внутрішніх справ



ООН

Організація об’єднаних націй



США

Сполучені Штати Америки



ТЗ

Транспортний засіб



ЦК

Цивільний кодекс

Вступ

Актуальність теми дослідження

«Ідея полягає у виправленні перекосу випадковостей у напрямку рівності. Це той принцип, що його незаслужені нерівності закликають для відшкодування …»

Джон Ролз [1, с. 150]

Проблема відновлення попереднього стану тим, кому незаслужено були заподіяні страждання та шкода, а це, насамперед, жертви злочину*, є предметом наукових досліджень не лише у сфері права. Ці питання турбують й філософські кола, де вчені висувають та обґрунтовують теорії справедливості у сучасних суспільствах та її відновлення у разі настання «перекосу випадковостей». Дати однозначну відповідь, як найбільш правильно і справедливо вчинити щодо «перекосів випадковостей» до сьогодні ще нікому не вдалося, і, мабуть, однозначної відповіді на це не отримаєм ніколи, однак прагнути і шукати правильних та раціональних рішень має бути нашим покликанням.

На фоні нинішнього підвищення рівня злочинного посягання на права та інтереси осіб (фізичних і юридичних) становище потерпілого від злочину є далеким від задовільного. Попри обраний курс на захист прав людини в нашій державі, жертви злочину залишаються поки-що за його бортом. Тоді як інші держави володіють розгалуженою та багаторівневою системою гарантування і захисту прав та інтересів жертв злочину, в Україні до сьогодні немає спеціального закону про захист прав та законних інтересів потерпілих від злочину, а чинні нормативні положення зводяться переважно до процесуальних. Немає і сталих стандартів поведінки правоохоронних органів з ними, фактично не існує інституту державної компенсації завданої злочином шкоди, не було з боку держави дієвих спроб сприяти проведенню процедур примирення потерпілого і злочинця, які максимально забезпечили б жертві поновлення її становища і задоволення легітимних інтересів, окрім рекомендацій з боку Верховного суду більш широко застосовувати інститут примирення правопорушника і потерпілого у справах приватного звинувачення [2].

Норми Конституції України про людину як найвищу соціальну цінність в Україні (ст. 3) не мають бути порожньою декларацією. Звісно, це положення повинно знаходити свій вияв у галузевому законодавстві у формі чітких, зрозумілих та ефективних юридичних механізмів, а відтак у діяльності правоохоронних органів, посадових осіб та судів, без чого репутація цього положення як декларації має шанси залишитися незмінною ще довго.

Безперечно, розшук злочинця (а це охоплюється змістом швидкого і повного розкриття злочину як одного із завдань кримінального процесу) повинен відбуватися у кожному випадку, де це можливо. Більше того, вирішення цього завдання відкриває можливість більш повного відновлення прав жертви злочину. Але «гонитва» за винуватцем не повинна в жодному разі відвертати нашу увагу від жертви злочину. Виходячи з норм Конституції, зміщення акцентів в бік розкриття злочину, розшуку злочинця і його покарання було б не лише алогічним, а й несправедливим. Як доводить визначний вчений-філософ Д. Ролз, одно з положень якого було взято як епіграф для свого наукового дослідження, оскільки воно (положення) відображає його суть, одним з критеріїв справедливого суспільства є розумний розподіл благ, де більше отримують ті, хто опинився в найменш захищеному становищі в силу об’єктивних обставин.

Потерпілий від злочину, який уже зазнав несправедливості від злочинця, не повинен зазнати повторної несправедливості у вигляді відсутності уваги до себе та ігнорування своїх інтересів з боку суспільства і держави. І для потерпілого не важливо, чим обумовлена така незначна його роль: публічним інтересом, необхідністю виконувати першочергові завдання кримінального процесу, інтересами суспільства або держави чи іншим. Фактичне усунення завданої злочином шкоди та підвищення значущості потерпілого у кримінальному судочинстві буде справедливим кроком йому назустріч.

Проблема захисту кримінально-процесуальними засобами прав та законних інтересів потерпілих від злочину, насамперед, відшкодування завданої їм кримінальним деліктом майнової (матеріальної) шкоди, удосконалення правового статусу потерпілого у кримінальному судочинстві, посилення гарантій реалізації ним своїх прав становила сферу наукових інтересів багатьох поколінь науковців-процесуалістів. Починаючи з другої половини ХІХ ст., питання відшкодування завданої злочином майнової шкоди з допомогою цивільного позову в кримінальному судочинстві (з’єднаний процес) досліджували Н.С. Таганцев, Д.Г. Тальберг, Б.М. Овчинніков, С.В. Вікторський, І.Я. Фойницький та інші. В радянський період нашої державності ці проблеми були в полі зору наукових інтересів С.О. Алєксандрова, Ю.Д. Адояна, В.Г. Власенка, П.П. Гурєєва, А.Д. Давлєтова, В.Г. Даєва, З.З. Зінатулліна, А.Г. Мазалова, Є.С. Нікуліна, В.Я. Понаріна, В.Н. Чічка. Свої погляди на окремі питання відшкодування завданої злочином шкоди у кримінальному процесі висловили свого часу в наукових статтях В.П. Божьєв, А.Я. Грун, Л.Д. Кокорєв, Є.Г. Мартинчик, В.М. Савицький, І.Л. Петрухін, П.Ф. Пашкевич. Дослідженню окремих питань названої теми були присвячені праці С.В. Наріжного, О.М. Ерделєвського, Ю.В. Курдубанова, А.Г. Фіногенова та ін.

Вагомий внесок у розвиток вчення про захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину з допомогою кримінально-процесуальних засобів зробили вітчизняні вчені, зокрема: С.А. Альперт, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Войтюк, Ю.М. Грошевий, Ю.О. Гурджі, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, О.П. Кучинська, В.В. Кривобок, М.В. Сіроткіна, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, М.І. Хандурін та ін.

Ґрунтовному дослідженню була піддана проблема захисту кримінально-процесуальними засобами майнових та інших немайнових прав та законних інтересів потерпілих від злочину вченими-процесуалістами Львівської правничої школи, очолюваної професором В.Т. Нором. Закладене ним в кінці 80-х років ХХ ст. вчення про названий напрямок у науці кримінально-процесуального права одержало свій подальший розвиток у дисертаціях і численних наукових працях його учнів, зокрема, Н.П. Анікіної, А.М. Бойка, Б.Л. Ващук, М.І. Гошовського, М.В. Гузели, О.В. Крикунова, Р.В. Корякіна, В.В. Навроцької. Проте у науці кримінально-процесуального права до цього часу не досліджувався досвід законодавчого врегулювання та правозастосування захисту зазначених прав і законних інтересів потерпілих від злочину (жертв) в англо-американській правовій системі. Як показало вивчення цього досвіду, англо-американська правова система зуміла виробити немало правових засобів, застосування яких дає можливість ефективно захистити (відновити) порушені злочином права та інтереси жертв злочину. В умовах, коли у нашій державі здійснюється судово-правова реформа, ведеться підготовка нового кримінально-процесуального законодавства, ознайомлення з цим досвідом, а також використання його з врахуванням вітчизняних особливостей, безумовно, буде корисним як для розробки концепції захисту прав і законних інтересів потерпілих, так і її реалізації у законотворчій практиці нашої держави. Перелічені обставини й обумовили актуальність теми та її вибір для дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування» (затвердженої наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка № н-239 від 16.04.2003, номер державної реєстрації 0103U005941). Тема дисертаційної роботи затверджена рішенням Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 лютого 2003 року, протокол №22/2, вона ввійшла до «Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права» (2003) – видання Академії правових наук України (Харків, «Право», 2004, с. 91).



Мета і завдання дослідження

Мета дисертаційної роботи – вивчення ролі жертви злочину в контексті розвитку англо-американської системи права на прикладі Великобританії та США, а саме, з’ясування її правового статусу, місця і значення в кримінальному судочинстві, встановлення рівня та системи захисту прав та інтересів жертв злочину, способів та юридичних механізмів захисту, порівняння правового механізму захисту прав та законних інтересів жертв злочину в названих державах з відповідним механізмом в Україні для можливого використання окремих інститутів і відповідного вдосконалення вітчизняного законодавства у цьому напрямку.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язок таких завдань:


  • проаналізувати теоретико-прикладні підходи до розуміння ролі жертви злочину в історичному розвитку у Великобританії та США;

  • з’ясувати роль жертви злочину в сучасному кримінальному судочинстві Великобританії та США і за його рамками з допомогою аналізу чинного законодавства і практики судів цих країн;

  • ознайомитися з науковими доробками, теоріями вчених-правознавців та ініціативою громадських організацій у питаннях захисту прав та інтересів жертв злочинів;

  • вивчити інтереси жертв злочину, їх правовий статус у названій правовій системі, принципів поводження з ними;

  • критично проаналізувати основні процесуальні механізми захисту порушених прав жертв злочину та порівняти їх з механізмами, що існують або створюються у вітчизняній правовій системі;

  • провести аналіз відновного судочинства під кутом зору захисту прав та інтересів жертв злочину;

  • обґрунтувати та сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення сучасної правової політики та чинного законодавства України щодо основного питання теми, окреслити перспективу впровадження інститутів державної компенсації завданої злочином шкоди та відновного судочинства в Україні.

Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають, змінюються і припиняються при організації і функціонуванні системи захисту прав та законних інтересів жертв злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права.

Предметом дослідження є чинне статутне та прецедентне право Великобританії та Сполучених Штатів Америки, практика його застосування, релевантні норми міжнародного права, наукові доробки британських та американських вчених-правників, законодавство України та наукові доробки вітчизняних вчених щодо відшкодування потерпілим від злочину завданої злочином шкоди.

Методи дослідження

Методологічна основа дослідження включає як загально-наукові методи, так і спеціальні методи дослідження. Загальний метод наукового пізнання – діалектичний – дав можливість проаналізувати суспільні і правові явища, що охоплюються проблематикою дисертації, у розвитку, взаємозв’язку і взаємозумовленості. У першому розділі дослідження застосовано історико-правовий метод для з’ясування питань про історичну та сучасну роль жертви злочину у Великобританії та США. Формально-логічні методи здебільшого реалізовано через аналіз законодавства і судової практики та відповідної юридичної літератури з обраної теми впродовж всієї дисертації. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено зіставлення правового регулювання окремих питань як всередині англо-американської правової системи, так і з українськими правовими інститутами, які врегульовують надання захисту жертвам злочину. Статистичний метод використано для узагальнення висновків опитувань і вивчень з досліджуваної проблематики, а також інформації щодо певних категорій кримінальних справ. Метод моделювання було застосовано для розроблення проектів відповідних норм і положень національного законодавства, виробленні пропозицій спрямованих на його вдосконалення.



Наукова новизна одержаних результатів

Запропонована робота поруч з іншими дослідженнями захисту прав і законних інтересів потерпілого від злочину в Україні є першою спробою монографічного характеру у вітчизняній літературі піддати комплексному ґрунтовному дослідженню проблему захисту прав та законних інтересів потерпілого в англо-американській системі права.



На захист, зокрема, виносяться наступні положення узагальненого характеру:

  1. обґрунтовано, що підвищення значимості (ролі) потерпілого від злочину, розширення його правового статусу і надання захисту в кримінальному судочинстві та за його рамками служитиме підвищенню довіри і налагодженню широкої співпраці потерпілого з органами кримінальної юстиції в інтересах правосуддя;

  2. доведено, що повноцінний захист прав та інтересів потерпілих можливий лише за умови функціонування комплексу юридичних механізмів і багаторівневості системи заходів, з яких один «страхує» інший – «диверсифікації» засобів захисту;

  3. обґрунтовано, що диверсифікацію засобів захисту доцільно здійснювати шляхом прийняття окремих Законів «Про державну компенсацію завданої злочином шкоди», «Про Фонд потерпілого в Україні», а також шляхом залучення уряду і відповідних міністерств до роботи над програмами надання послуг та захисту потерпілим від злочину, здійснення примирювальних процедур;

  4. з метою підвищення ефективності захисту прав та законних інтересів потерпілого від злочину вперше обґрунтовано необхідність здійснювати його, насамперед, за рахунок «позапроцесуальних» механізмів і засобів, закріплених в інших нормативно-правових актах, однак відповідні права слід передбачити і в кримінально-процесуальному законі;

  5. оскільки інститут компенсації (реституції) історично був і залишається основним у питанні захисту прав та інтересів потерпілого від злочину, то обґрунтовується, що держава зобов’язана створити ефективні умови для забезпечення розумної компенсації потерпілим від усіх злочинів через інститут державної компенсації та майбутній інститут відновного судочинства;

  6. аргументовано, що одним з ефективних юридичних механізмів захисту прав та законних інтересів потерпілих є здійснення державної компенсації завданої злочином шкоди (у випадках невстановлення особи, яка вчинила злочин, або її неплатоспроможності), принципами здійснення якої, серед інших, повинні бути: 1) пріоритетність відшкодування фізичної (а не матеріальної) шкоди, заподіяної злочином, 2) поза-процесуальний характер цього інституту (тобто винесення його за рамки компетенції установ кримінального судочинства), 3) виконання обов’язків щодо державної компенсації спеціалізованим органом – Фондом потерпілого в Україні, 4) компенсації моральної шкоди на основі тарифу;

  7. запропоновано перелік законних інтересів потерпілих від злочину, а також доведено, що задоволення інтересів потерпілих найбільш дієво здійснюється за допомогою процедур відновного судочинства: відповідних зустрічей та посередництв «потерпілий – правопорушник», що обумовлює необхідність диференціації кримінально-процесуальної форми залежно від складу злочину, особи правопорушника та наявності особи потерпілого, а також внесення відповідних доповнень до законодавства;

  8. отримала розвиток позиція про необхідність розширення застосування відновного судочинства з використанням традицій владнання конфліктів в Україні, у зв’язку з чим запропоновано запровадити в Україні дво-вимірну модель відновного судочинства, яка включатиме шкільні батьківські збори та посередництва «потерпілий – правопорушник»;

  9. висунуто та обґрунтовано позицію про можливість реалізації ідей відновного судочинства тільки завдяки розвитку та ефективній роботі інституцій громадянського суспільства, а також за безпосередньої підтримки їх роботи державною владою.

Практичне значення отриманих результатів

Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки і рекомендації можуть бути використані у законопроектній роботі Верховної Ради, правозахисній діяльності недержавних громадських організацій, що надають підтримку жертвам злочинів, подальшій науково-дослідній роботі в галузі захисту жертв злочину. Наукові положення та висновки, викладені в дисертації і наукових публікаціях дисертанта з теми дослідження, мають певний вплив на практику реалізації соціальних і правових засобів захисту прав і законних інтересів жертв злочину. Вони також можуть бути використані при розробці і викладанні курсів кримінально-процесуального права або відповідних спецкурсів на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, в інших юридичних навчальних закладах, а також для підготовки матеріалів для впровадження ВС.



Апробація результатів дисертації

Дисертацію виконано на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорено на науковому семінарі, схвалено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри. Основні положення дисертації апробовано в доповідях, виступах та обговореннях на ХІ, ХІІ та ХІІІ регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, лютий 2005, 2006, 2007 рр.), І-й міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, травень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених та здобувачів «Актуальні питання правознавства» (Харків, березень 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «П’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, жовтень 2006 р.).

Вагомий вклад у дослідження дисертантом було здіснено при проходженні річного курсу навчання у Оксфордському університеті (Великобританія), де також обговорювалися основні положення дисертаційного дослідження (жовтень 2003 – червень 2004 р.).

Дисертант провів аналіз проекту Закону України «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину» (реєстр. №0907 від 25 травня 2006 р.) і свої пропозиції, зауваження і рекомендації надіслав до комітету Верховної ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.



Публікації

Основні наукові положення і висновки дисертації містяться у десяти публікаціях, з яких чотири є науковими статтями у фахових виданнях (одна з них у співавторстві, де особистий вклад дисертанта складає 50%), та шести тезах конференцій.



Структура й обсяг дисертації

Відповідно до поставленої мети і завдань дисертація складається із вступу, трьох розділів, вісьмох підрозділів та дев’ятнадцяти пунктів, висновків, списку використаних джерел (217 джерел) та двох додатків. Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, з яких 185 сторінок – основний текст дисертації.

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Висновки

Узагальнюючи основні результати дослідження проблеми захисту прав та законних інтересів потерпілого від злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права, а також підсумовуючи викладені у цій дисертації концептуальні підходи щодо можливостей побудови відповідної системи захисту прав та законних інтересів потерпілих в Україні, доходимо таких висновків.

1. Оскільки історично роль жертви злочину у кримінальному судочинстві англо-американської правової системи була ключовою, нівелювання її значення в процесі до рівня свідка, що відбулося у XX ст., не лише у названій системі, як суспільною думкою, так і правовою доктриною та практикою визнано невиправданим. Тому з метою подолання дистанціювання з органами кримінальної юстиції та налагодження широкої співпраці з ними, втілення принципу гуманізму та поваги до людини доцільно підвищувати значимість жертви злочину і посилювати захист її прав та законних інтересів.

2. Повноцінний захист прав та інтересів жертв злочину можливий лише за допомогою функціонування комплексу юридичних механізмів і багаторівневості системи заходів, де один «страхує» інший.

Диверсифікація механізмів у Великобританії і США, де захист надають в судовому порядку (через судові органи), в позасудовому порядку державними органами (через державні фонди компенсації потерпілим завданої злочином шкоди) та в порядку надання послуг громадськими організаціями (через спеціалізовані громадські організації), діяльність яких підтримує держава, є гарантією досягнення мети – максимально повного та ефективного захисту не лише прав жертв злочину, передбачених у законодавстві, а й їх легітимних інтересів.

3. Державна влада у названих країнах є у фарватері руху на захист жертв злочину та реформування системи кримінального судочинства в бік його гуманізації. Забезпечення відновлення жертвам злочинів порушених прав і законних інтересів, розширення їх правового статусу, пошук альтернатив покаранню і засудженню стали елементами державної стратегії та політики в галузі кримінального судочинства. Тож, більш гуманне ставлення як до потерпілих від злочину шляхом надання їм ширшого кола прав для захисту їхніх інтересів, так і до обвинувачених (підсудних, засуджених) може бути одним із шляхів цивілізаційного гуманного розвитку і для української держави.

4. Інститут компенсації (реституції) історично був і залишається одним із головних способів захисту прав та інтересів жертви злочину у кримінальному судочинстві Великобританії та США. Компенсація тут є однією з цілей і способів поновлення прав та задоволення інтересів жертви. У нескладних кримінальних справах судовий розгляд закінчується винесенням судового наказу про компенсацію (реституцію/репарацію); компенсація шкоди є однією з умов, яка дозволяє не порушувати кримінальну справу проти правопорушника; компенсація завданої злочином шкоди державою є гарантованим правом жертв насильницьких і статевих злочинів; компенсація шкоди є метою мирової угоди, що її укладають в підсумку проведених конференцій відновного судочинства.

5. Визнаючи цінність та важливість для потерпілого інституту компенсації завданої злочином шкоди, Україні також необхідно розширити правові засоби захисту права потерпілого на компенсацію (відшкодування) за рахунок інституту державної компенсації завданої злочином шкоди. Зокрема, засадами здійснення державної компенсації, які забезпечать ефективне функціонування цього інституту, серед інших, повинні бути: 1) пріоритетність відшкодування фізичної (а не матеріальної) шкоди, заподіяної злочином; 2) поза-процесуальний характер цього інституту – винесення його за рамки діяльності органів кримінального судочинства (прокуратури, суду); 3) покладення обов’язків щодо державної компенсації потерпілим від злочину на спеціалізований орган – Фонд потерпілого в Україні; 4) компенсація моральної шкоди на основі тарифу.

6. Оскільки шкода, яку завдано злочину, має різносторонній характер – окрім майнової та фізичної шкоди, це, як правило, психологічний стрес, нервовий шок, інші наслідки короткотривалого (пост-травматичний стресовий розлад) та довготривалого характеру (страх, депресія, зруйновані відносини з близькими і рідними тощо), захист потерпілих не повинен обмежуватися виплатою компенсації в грошовому еквіваленті. Державна політика повинна заохочувати створення та підтримувати (в першу чергу фінансово) функціонування громадських організацій та благодійних фондів, метою яких є надання необхідних послуг потерпілим на безоплатній основі: психологічних і юридичних консультацій, практичних порад і допомоги. Для надання зазначених послуг, а також для офіційного інформування потерпілого про хід і результати розслідування та розгляду кримінальної справи, можуть створюватися спеціальні посади у правоохоронних органах та судах. Альтернативно ці обов’язки можна покласти на відповідних посадових осіб зазначених органів та консультативні служби відповідних недержавних формувань.

7. Відновне судочинство, як засвідчив досвід названих та інших держав, володіє великими перспективами як щодо задоволення інтересів потерпілих від злочину, так і щодо виправлення та реінтеграції правопорушників.

Слід зазначити основну особливість ВС – це розмежування процесу ВС і практики його здійснення. Це суттєво відрізняє його від кримінального судочинства, де процес розглядається як практична діяльність. З одного боку ВС це процес, «в якому небайдужі до злочину особи шляхом колективних зустрічей вирішують, яким чином вчинити з наслідками злочину та роблять висновки на майбутнє» (Т. Маршал). З іншого боку, функціонування і розвиток ВС завжди були невід’ємно пов’язані з реалізацією відповідних програм, схем ВС (програми Примирення жертви і злочинця, Медіацій «жертва-злочинець», Кругового засудження, Конференцій для неповнолітніх злочинців тощо), більшість з яких проводяться спеціалізованими громадськими організаціями із залученням посадових осіб державних органів (поліції, суддів).

В результаті аналізу питань про зміст ВС, автором запропоновано наступне визначення ВС: це діяльність усіх осіб, залучених до процесу ВС, в тому числі сторін (жертви, злочинця, їхніх сімей), в процесі якої вони, шляхом проведення колективних зустрічей, обговорюють злочин, його наслідки та приймають спільне рішення про відшкодування шкоди жертві та громаді, а також заходи щодо виправлення особи злочинця.

Принципами ВС є:

1) добровільність участі; 2) участь жертви і правопорушника; 3) переговорність процесу; 4) гнучкість у підборі учасників; 5) нейтральність і професійність посередників; 6) конфіденційність переговорів; 7) обов’язковість угоди для сторін; 8) здійснення державою контролю за виконанням угоди; 8) здійснення державою контролю за виконанням угоди.

Серед умов проведення конференцій відновного судочинства було відзначено:

1) визнання своєї вини правопорушником;

2) участь у зустрічах і конференціях ВС обох сторін: жертви і правопорушника;

3) вчинення правопорушником злочину невеликої тяжкості вперше, вчинення ненавмисних злочинів середньої тяжкості або неповнолітність особи правопорушника.

Узагальнення результатів досліджень у галузі соціології права показують, що потреби/інтереси жертв злочину включають: менш офіційний процес; більше інформації про процес та результат процесу у «їхній» справі; ввічливе і шанобливе ставлення; усунення матеріальної шкоди; відновлення психологічного балансу та вибачення; ширша участь у розгляді і вирішенні справи.

Проаналізоване в роботі дало можливість зробити висновок, що участь жертви у ВС є однією з центральних засад даного типу судочинства, а її роль для здійснення завдань і цілей ВС – вирішальною.

8. Перспективи ВС в Україні можна охарактеризувати наявністю умов для розвитку цього інституту, передусім, через норми Кримінального кодексу щодо примирення потерпілого і правопорушника. Однак даному інституту необхідно надати поза-процесуальний характер, залучивши до нього членів громади та створивши умови з боку держави для більш широкого застосування конференцій/зустрічей ВС.

На даному етапі розвитку громадянського суспільства і держави важливо провести в Україні повну апробацію на практиці усіх моделей ВС, враховуючи при цьому традиції владнання правових конфліктів в Україні. Для держави важливо фінансово підтримувати реалізацію проектів ВС, заохочувати проведення зустрічей та конференцій ВС щодо злочинів невеликої та середньої тяжкості, не обмежуючись лише справами приватного звинувачення. Доцільно імплементувати у практику здійснення ВС Шкільні батьківські збори (при деякому їх вдосконаленні) як одну з моделей ВС для неповнолітніх правопорушників в Україні.

9. Права потерпілого щодо інформації можна розглядати у двох аспектах. Перший – це право потерпілого на отримання інформації про власні права, другий – право на захист інформації, що проявляється у праві на конфіденційність. Важливість даних немайнових прав важко переоцінити: їх наявність має безпосередній вплив на рівень реалізації прав потерпілими та особистої безпеки і безпеки їх сімей, на можливість свідомо обирати той чи інший спосіб реалізації своїх прав.

З цих міркувань необхідно передбачити в законодавстві України низку механізмів з метою забезпечення поінформованості потерпілих від злочину та захисту їх особистої інформації впродовж всього кримінального процесу. До моделей механізмів захисту конфіденційної інформації про потерпілого необхідно включити: присвоєння йому псевдоніму; проведення закритих судових розглядів; винесення судових рішень про обмеження доступу до конфіденційної інформації про потерпілого; передбачити обов’язок вручення одразу після вчинення злочину кожному потерпілому пам’ятки, у якій би була інформація про процесуальні та матеріальні права потерпілих від злочину згідно законодавства України (див. Додаток Б).

10. Оскільки захист прав та легітимних інтересів потерпілих від злочину неможливий без закріплення їх на законодавчому рівні, то необхідно удосконалити чинне законодавство України, яке би більш повно врегульовувало правовий статус потерпілих від злочину та надавало їм гарантований рівень захисту державою. Розробка та впровадження відповідних юридичних механізмів захисту потерпілих було б органічним доповненням загального демократичного руху в напрямку захисту прав і свобод людини в Україні.

На цьому етапі відправною точкою могла б бути ратифікація парламентом та імплементація у національне законодавство відповідних міжнародних документів, схвалених Радою Європи та Генеральною Асамблеєю ООН, що стають на захист жертв злочину, зокрема, Європейської конвенції з відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів та Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою.

Наступним етапом необхідно прийняти зміни та доповнення до кримінально-процесуального закону з метою розширення правового статусу потерпілого від злочину: наділити його правами на інформацію про хід і результати розслідування та розгляду кримінальної справи; на подання заяви про наслідки злочину і врахування її при визначенні характеру і розміру завданої злочином шкоди та тяжкості злочину; на вибачення від підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) за свої неправомірні вчинки; на примирення з підозрюваним (обвинуваченим, підсудним) та на укладення угоди внаслідок проведених зустрічей з правопорушником; на вжиття заходів щодо захисту конфіденційних даних про себе і членів своєї сім’ї. Для підвищення ефективності цих прав варто було б закріпити за посадовими особами (слідчим, прокурором, суддею і ін.) та посадовцями інших державних органів кореспондуючі правам потерпілим обов’язки.

Вивчення і врахування іноземного досвіду правотворчої і правозастосовної практики, в тому числі й у сфері захисту прав та законних інтересів потерпілих від злочину, є необхідною умовою розвитку вітчизняної правової науки, удосконалення законодавства для виконання головного обов’язку держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України). Тому теоретичні й практичні висновки та наукові рекомендації, сформульовані в результаті цього дослідження (див. також Додаток Б), можуть бути корисними для подальшого наукового вивчення проблеми захисту прав та інтересів потерпілих від злочину, для проведення порівняльних українсько-британських та українсько-американських правових досліджень, а також для вдосконалення законодавства України.



Cписок використаних джерел


* В даному дослідженні для позначення поняття «потерпілий» також вживатиметься термін «жертва злочину». Обґрунтування щодо вибору термінології див. розділ 1 цієї роботи.

1. Ролз Д. Теорія справедливості. – Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 822.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 02.07.2004, №13, п. 25; Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004, №5, п. 21.// Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2005. – 472.


ч. 1
скачать файл

Смотрите также: