скачать файл
ч. 1 ч. 2 ч. 3 ... ч. 14 ч. 15

1.4. Історичний аспект проблеми

Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворю¬ючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.

Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.

Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.

Чи вперше в Україні наприкінці XX століття виник промисел жінками? Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури «дівки-бранки». А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джере¬лом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як «незіпсованих» та «нехитрих». За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).

Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала «дівкою-бранкою», доля якої зале¬жала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях.

Вперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як «наречених по листуванню», хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз.

Треба наголосити, що жінки, які вивозяться до іноземних держав з метою використання їх у секс-бізнесі, складають вкрай ізольовану та безініціативну групу. Порушення прав людини та насилля носять масовий характер. Жінки працюють 12-15 годин, а часто і цілу добу в секс-клубах, притонах чи бюро інтимних послуг, де власники, крім того, використовують їх прибиральницями, офіціантками чи хатніми робітницями. Обмеженням, шантажуванням та залякуванням сутенери повністю підкоряють їх собі. Зрозуміло, що в таких умовах особа потерпає від психологічних, моральних та фізичних випробувань. Одним із вагомих факторів є те, що досить часто особа знаходиться в державі нелегально. Офіційні документи, по яких вона в'їхала, втратили свій термін дії. (До більшості країн Західної Європи українські громадяни виїжджають по туристичних або гостьових візах, термін дії яких - 3 місяці. Такі візи не дають права на роботу). Крім того, майже у кожному випадку сутенери вилучають персональні документи (паспорти). Особу переконують (і воно насправді так і є), що лише той факт, що вона знаходиться на нелегальному становищі, може викликати багато наслідків: ув'язнення, депортація, штраф. Тому особа сама зацікавлена уникати контактів з представниками влади, що в свою чергу унеможливлює будь-який правовий захист. Враховуючи всі ці обставини, не дивно, що жертви секс-бізнесу дуже рідко наважуються називати імена своїх сутенерів та свідчити проти них у судах. Крім того, іноземна мова стає на перешкоді спілкування жертви та представників властей.

Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.

1.5. Причини виникнення цього явища в Україні

Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.

Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.

За даними експертів ООН, торгівля людьми є дуже прибутковою, а ризик для ділків - набагато менший або практично відсутній. Страждають від цього виду злочину, в першу чергу, жінки.

Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав люди¬ни та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни.

У міжнародних документах країни підрозділяються на три типи:

1) країни - постачальниці жінок на світові ринки сексуального бізнесу;

2) країни, через які здійснюється транзит жінок;

3) країни призначення, куди власне вивозяться жінки.

Пострадянські країни - це країни, з яких здебільшого здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу. В той же час вони є також транзитними для жителів азіатських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи. Пріоритетними країнами вивозу українських жінок є наступні: Туреччина, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Сирія, Китай, Нідерланди, Канада, Японія.

Вести єдину державну статистику кількості проданих або обманутих жінок фактично неможливо. Для цього є об'єктивне виправдання: дуже складно вести подібну статистику тому, що багато жінок, які стали жертвами обману, не розповідають про це, щоб не бути осміяними або стигматизованими суспільством. Офіційні дані різних відомств також не відбивають масштабів розповсюдження в Україні явища торгівлі людьми.

Хто ті дівчата, які потрапляють до тенетів торговців живим товаром? Якого віку та соціального походження? Яку мають освіту? Перша спроба намалювати демографічний портрет жінок, які стають жертвами торгівлі та міжнародного сексуального бізнесу, була зроблена під час дослідження, що проводилось в Україні в січні - червні 1998 року Міжнародною організацією з міграції. Вона показала, що це жінки 15-29-річного віку з середньою неповною або професійною освітою, здебільшого з невеликих міст України . Але такий загальний опис жінок, які належать до реальної групи ризику, не виключає представниць інших демографічних груп жінок.

Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого піку.

Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники. Проаналізуємо їх більш детально.

Дані досліджень, експертні оцінки, інтерв'ю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.

Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сім'ї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей.

Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.

Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх на пошук роботи за межами держави. Як виявилося з досліджень, проведених у фокус-групах Міжнародною організацією з міграції, 80 відсотків опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном. А в ситуації з робочими - мігрантами в європейських та інших розвинутих країнах найбільш доступною для українських громадянок є сфера сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах.

Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми та безпосереднє спілкування з жінками, які бажають їхати працювати за кордон, та з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину «торгівля людьми» відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.

За даними опитування (дослідження Міжнародної організації з міграції 1998 року) було з'ясовано, що основними країнами, в яких хотіли би працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%) та Німеччина, Нідерланди (36%). І це зрозуміло, тому що жінки обра¬ли більш розвинуті в економічному плані та привабливі країни. Але, в той же час, це країни, в яких практично неможливо українсь¬ким громадянам знайти легальну роботу.

Як бачимо, бажання дівчат формуються не на основі реальних знань про можливості та умови праці за кордоном, а більше під впливом сторонніх знань та бажань потрапити до розвинутих та заможних країн. У той же час реальна ситуація з країнами вивозу українських жінок, - про яку можна говорити на основі опитування експертів та інтерв'ювання жінок, які стали жертвами примусової проституції та торгівлі жінками в інших країнах, - зовсім інша. Якраз саме непривабливі, на рівні міркувань, країни (Туреччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чехія, Словаччина та Угорщина) стають основними країнами вивозу українських жінок за кордон.

Значні соціальні та психологічні проблеми виникають у жінок внаслідок того, що вони опиняються в країнах, із законами, традиціями і мовою яких не обізнані. Українські жінки висловлюють практично нездійсненні бажання, що свідчить про низький рівень обізнаності про реальні умови життя за кордоном і необхідність розповсюдження інформації з цієї проблеми.

До правових чинників можна віднести відсутність працюючої системи, з одного боку, захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців живим товаром як в Україні, так і за її межами, а з другого - покарання злочинців. Тільки в березні 1998 року до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин «торгівля людьми» - 124. Але в новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1.09.2001 р., статей, які передбачають відповідальність за цей або подібні злочини, значно більше. Про це мова буде йти нижче.

Досі в Україні нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми Чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а значить покарати винних.

Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: Кризовий етап, в якому знаходяться наші громадяни, призвів і до зменшення самозахисту, погіршення психологічного стану жінок. За принципом "вже гірше не буде" жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.

Фактором, що підштовхує до бажання їхати за кордон у пошуках щастя, є насильство стосовно жінок, зокрема, домашнє. Досвід спілкування з жінками, які потерпіли від сексуальної торгівлі, свідчить про те, що домашнє насильство нерідко стає передумовою, причиною, несвідомим поштовхом, що спонукає жінку шукати щастя і заробітку якомога далі від батьківщини. Ці гіпотези підтвердилися і під час проведення інтерв'ю з жінками - потерпілими від торгівлі - в межах соціологічного дослідження Міжнародної організації з міграції, яке проводилось у січні 1998 року. Суб'єктами насильства над жінкою виступають або батьки, або чоловік (та навіть факт його відсутності). Непорозуміння між поколіннями в родині - це чинник багатьох особистих бід. Коли молода жінка страждає від психологічного або навіть фізичного насильства з боку батьків, вона не буде довго міркувати над пропозиціями посередників. Навпаки, коли батьки готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу, дівчатам вдавалося звільнитися з рук работорговців.

Серед зовнішніх чинників слід відмітити як позитивні:

- відкриття кордонів та падіння «залізної завіси»;

- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як у пошуках розваг, так і праці;

так і негативні:

- інтернаціоналізація тіньової економіки;

- зростання різниці між багатими та бідними державами;

- формування міжнародних кримінальних об'єднань;

- корумпованість працівників державних органів;

- лояльне законодавство до занять проституцією в багатьох країнах світу.

Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи, як це має місце в колишніх соціалістичних країнах, додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо уразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються у парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім'ї, не маючи, в той же час, рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до одна¬кових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Як результат - число жінок, які мігрують, драматично зростає. Близько половини мігрантів по всьому світу - жінки. Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на зарубіжні роботи та до сексуального бізнесу

1.6. Шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівців людьми

Аналіз історій українських жінок, потерпілих від торгівлі людьми, свідчить, що ситуація, в яку вони потрапили за кордоном, була здебільшого невідома та неочікувана ними вдома, про своє реальне становище за кордоном вони отримали уявлення вже після перетину державного кордону України. Це ж підтверджують і деякі представники державних органів України. Так, за свідченням начальника управління Державного комітету у справах охорони державного кордону, Комітетом у 1997 році був проведений аналіз виїзду за кордон громадянок України з метою працевлаштування. Він показав, що частина дівчат віком від 18 років до 27 років виїжджають за кор¬дон цілеспрямовано для роботи в нічних розважальних закладах, більшість з них (80-85%) про дійсну мету їх вивозу не знає, тому розраховує на роботу офіціантками, танцівницями, хатніми робітницями, на сезонні роботи в сільському господарстві. В той же час, за експертними інтерв'ю представників правоохоронних органів деяких областей, зокрема Луганської, більшість жінок, які їдуть за кордон і потрапляють до секс-бізнесу, вже мали досвід проституції в Україні.

Для того, щоб визначити шляхи потрапляння жінок до західних країн, потрібно ще раз звернутися до мотивації - чому жінки їдуть за кордон.

Здебільшого, українські жінки їдуть за кордон з метою працевлаштування і шукають будь-які можливості потрапити за кордон. Засоби вербування жінок до такої "праці" є різноманітними і, в той же час, традиційними для цієї сфери.

Перш за все - це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються в усіх газетах, які пропонують роботу для громадян України. При проведенні контент-аналізу газет (1999 рік) було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 5 до 20 «слизьких» оголошень із запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для роздумів: "Високооплачувана робота в нічному клубі по контракту для молодих симпатичних дівчат. Проживання, апартаменти, повний пансіон. Наявність закордонного паспорта. Оплата від 2000 німецьких марок." І далі адреса місця, де проходить співбесіда з кандидатками. Або таке оголошення: "Запрошується танцювальний колектив для роботи за кордоном", телефон. І ще декілька подібних оголошень в одній і тій же газеті.

На червень 1999 року Україна мала державні угоди щодо працевлаштування громадян з 11 країнами, але при переході на практичний рівень втілення вони здебільшого стосувалися чоловіків. Ті фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, повинні отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики, що з існуючим рівнем бюрократії зробити непросто. Але, на думку фахівців Міністерства, якраз такі фірми не йдуть на «кримінальні» справи. Тобто оголошення в газетах дають поодинокі посередники та фіктивні, ніким не зареєстровані фірми. Перевірити чесність намірів цих працедавців зусиллями тільки української сторони дуже важко, і не існує в Україні законів, на основі яких це можливо зробити.

Велика група їде за запрошенням випадкових "знайомих", іншими словами, через мережі посередників та постачальників, які не оформлені в легальні фірми (це другий шлях). Скажімо, за одну дівчину «торговець» отримує за кордоном від 200 до 5000 доларів (це залежить від країни, рівня посередника, умов угоди та «якості» товару). «Познайомилася з Юрієм у Луганську. Зустрічалися декілька років. Знала, що возить дівчат у Югославію працювати, попросила, щоб відвіз туди, тому що з грошима і працею в Україні - проблема. Юрій говорив, що дівчата добре заробляють - до двох тисяч марок. Привіз у Сербію, у м. Самбор. Сам поїхав. Хазяїн бару пояснив, що купив усіх за 6000 німецьких марок. Працювали в стриптиз-барі із секс-послугами. Танцювали у нижній білизні, клієнт вибирав дівчину, садив за столик, пригощав, потім сплачував хазяйці по 100 німецьких марок і забирав із собою. Працювали в готелі, куди привозив клієнт, у машинах, а то і просто в лісі. Як правило, клієнти не хотіли користуватися презервативами, погрожували розповісти хазяїну, що погане обслуговування, іноді клієнти були п'яні. Один брав, а обслуговували 2-3 відразу, і знову ж під погрозами. Якщо дівчина обурювалася, скаржилися господарям на погану роботу».


ч. 1 ч. 2 ч. 3 ... ч. 14 ч. 15 следующая страница >>
скачать файл

Смотрите также: