скачать файл
ч. 1 ч. 2 ч. 3

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, окреслено методи, інформаційну базу і методологічні засади дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи системної організації банківської діяльності” узагальнено теоретичні підходи до визначення сутності банківської системи та концептуальні засади системного аналізу як методології наукового дослідження, виходячи з чого визначено загальні основи системного підходу у дослідженні банківської системи, встановлено рівень відповідності банківської системи України критеріям системності.

Критичний аналіз визначень сутності банківської системи, що надаються вітчизняними та закордонними дослідниками, показав, що в більшості наукових робіт поняття “банківська система” використовується вже як загальновизнана економічна категорія, а підходи до її трактування залежать від прийнятого рівня абстракції. До того ж науковці, в основному, досліджують лише окремі елементи банківської системи. Хоча в наукових працях зазначається, що банківська система має всі ознаки системи як такої, але теоретична база, що всебічно обґрунтовує такий висновок, відсутня. Найчастіше системність вбачається лише в побудові організаційного механізму надання банківських послуг. Автор робить висновок про те, що більшість дослідників розуміють системність виключно з точки зору інституціонального підходу, тобто з позиції комплексного функціонування певної кількості фінансово-кредитних інститутів (центральний банк, державні банки, універсальні комерційні банки, спеціалізовані банки тощо). При цьому авторами звужується розуміння системності і з точки зору інституціонального підходу, бо ними акцентується увага лише на наявності системи інститутів і не враховується вплив на їх стан зовнішніх та внутрішніх чинників.

У роботі запропоновано розглядати системність в організації банківської справи ґрунтуючись на методології функціонального підходу. Виходячи з таких позицій, банківська система – це елемент систем більш високого порядку – економічної, фінансової тощо, який у складі цих систем виконує цілий ряд специфічних функцій, знаходиться у взаємозв’язку з іншими компонентами зазначених систем з визначеним рівнем ієрархічних взаємозалежностей (рис. 1).

Застосування функціонального підходу до розгляду банківської системи обумовило необхідність ґрунтовного дослідження концептуальних засад системного підходу як загальної методології наукових досліджень.

Автор вважає, що поняття “система” повинно відображати, по-перше, морфологічну, функціональну та інформаційну єдність об’єктів, процесів і явищ а, по-друге, єдність законів їх руху. Тільки при відповідності даним вимогам системний аналіз може виконувати свої евристичні функції по відношенню до спеціальних галузей знання. Найбільш суттєвими ідентифікаційними ознаками системи запропоновано розглядати такі її характеристики: комплекс складових або елементів, функцію, мету, середовище (внутрішнє та зовнішнє), наявність та дієвість механізму зв’язків, вхід та вихід, можливість отримання проміжних результатів на виходах системи. Ключову роль при ідентифікації системи відіграють мета та функція.

У результаті критичного аналізу доробок вітчизняних та закордонних дослідників, проведення систематизації теоретико-методологічних підходів до розуміння сутності “системи” для цілей даного дослідження запропоновано розглядати систему як комплекс взаємопов’язаних елементів, який утворюється та функціонує у межах певного середовища на основі дії механізмів внутрішніх та зовнішніх зв’язків через вхідні та вихідні потоки та має чітко зазначену мету та функції.



Рис. 1. Взаємозв’язок банківської системи з економічною системою країни

Проведене в роботі в рамках функціонального підходу дослідження відповідності сутності банківської системи загальному визначенню системи дозволило дійти висновку, що за більшістю ознак існує така відповідність.

Наприклад, ознака цілісності банківської системи проявляється у тому, що зміна структури, характеру взаємодії та поведінки окремих компонентів системи може порушувати цілісність та змінювати її якісні та кількісні характеристики. Іншими словами, зміна банківських технологій, методів управління, організаційної структури може порушувати сталі тенденції, відображатись на кількості банків, функціях та характері взаємодії з економічною системою.

Таким чином, системність банківської діяльності була обґрунтована не з точки зору її організаційної побудови, а з позиції функціонального навантаження, наявності глибинних системних взаємозалежностей.

Досліджуючи організацію банківської діяльності (дотримуючись прийнятої методології системного дослідження та в рамках функціонального підходу) автор дійшов висновку, що жодне визначення поняття “банківська система”, представлене вітчизняними та закордонними науковцями, не відповідає у повній мірі висунутим вимогам. Виходячи з цього, запропоновано розглядати банківську систему як складне об’єднання визначених суб’єктів (банків та інших фінансових установ), яке побудоване за ієрархічним типом, має ознаки керованості, цілеспрямованості та інтегративності, що реалізуються центральним банком, самоорганізовується за рахунок реалізації наглядових та регулятивних функцій, активно та динамічно розвивається під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників в межах окремих національних фінансових та економічних систем.

Обрання методології теорії систем як наукового підґрунтя дослідження особливостей функціонування банківської системи дозволило застосувати аналогічний підхід і при визначенні меж відповідності основних характеристик організації банківської діяльності в Україні ідентифікаційним ознакам системи (табл. 1).



У роботі ґрунтовно доведено неповну відповідність банківської системи України ознакам системності, що проявляється, наприклад, у наступному:

  • у законодавстві України відсутнє чітке визначення цілей та функцій банківської системи в цілому. Оскільки банківська система визначається як дворівнева, то в законах визначені цілі для кожного рівня окремо, причому чітко визначена лише ціль Національного банку України. Цей факт підтверджує гальмування дієвості принципу цілеспрямованого розвитку банківської системи України;

  • існують очевидні проблеми в реалізації принципу саморегуляції банківської системи України. Національний банк України в рамках конституційних норм завжди вчасно та адекватно реагує на зміни параметрів економічної системи за допомогою грошово-кредитної політики, але внутрішні проблеми банківської діяльності та їх вирішення часто залежать від зусиль лобіювання інтересів окремими банківськими установами;

  • недостатньо розвинутими є процедури раннього визначення та попередження чинників, що можуть загрожувати стабільності системи, відсутній механізм визначення системних загроз та оцінка здатності банківської системи протистояти цим загрозам;

  • принцип саморегуляції недостатньо чітко проявляється в реалізації наглядової функції. Банківський нагляд, на думку автора, повинен забезпечувати якісний зворотній зв’язок із зовнішнім середовищем функціонування банківської системи України та мати ознаки системності.

У Законі України “Про Національний банк України” надається визначення системоутворюючого банку як банку, питома вага зобов’язань якого в загальних зобов’язаннях банківської системи перевищує 10 %. Для підтримки власної цілісності система повинна запобігати виникненню структурних елементів, що можуть значно порушити її єдність, стабільність, рівновагу. Такими елементами і можуть бути системоутворюючі банки.

Таблиця 1

Характеристика відповідності банківської системи України
ознакам системності


Вид ознаки

Ознака

Зміст відповідності банківської системи України
визначеним ознакам


Відповідність (+) /
Невідповідність (–)


Загальносистемні


Цілісність

Банківська система зберігає свою цілісність за рахунок адекватного виконання визначених пріоритетів, функцій, дії механізму захисту депозитів. В іншому випадку виникає велика загроза системного ризику та колапсу

+

Ієрархічність

Банківська система України має дворівневу будову, а саме центральний банк (НБУ) та комерційні банки

+

Інтегративність

НБУ та банки другого рівня банківської системи в процесі взаємодії виконують головну функцію забезпечення стабільності національної грошової одиниці

+

Цілеспрямованість

Наявність у банківської системи України власної мети, яка прописана в законодавстві з точки зору інституційного підходу окремо для НБУ та окремо для банків, що потребує відповідного узгодження та корегування цілей

+/–

Індивідуальні


Динамічність

Якісний та кількісний склад банківської системи України змінюється внаслідок зміни внутрішніх та зовнішніх чинників. Як приклад можна навести перехід від однорівневої до дворівневої побудови та відповідну зміну функцій при переході від командно-адміністративної до ринкової економіки

+

Активність

Здійснюючи грошово-кредитну політику шляхом використання економічних та адміністративних інструментів, банківська
система суттєво впливає на активну діяльність суб’єктів
економічних відносин

+

Керованість

Визначається реалізацією функцій управління та регулювання в банківській системі Національним банком України – вищою ланкою банківської системи, що розробляє норми регулювання банківської діяльності та грошово-кредитну політику

+

Саморегуляція

Проявляється через реалізацію наглядової функції

+/–

Детермінованість

Діяльність учасників банківської системи повинна мати причинно-наслідкові зв’язки між собою, а також між банківською системою та іншими складовими фінансової та економічної систем

+/–

Ймовірнісність

Ступінь впливу багатьох чинників, в тому числі і економічних, на діяльність банківської системи України важко прогнозується, вони не завжди залежать від якості функціонування
банківської системи, оскільки можуть порушити її цілісність

+/–

Науковість

Наявність у банківської системи науково обґрунтованої концепції функціонування та розвитку, а також окреслених стратегічних орієнтирів

+/–

Автор вказує на те, що в 2007 році жоден банк України не відповідав визначеному законом критерію системоутворення (найвищі показники – у Приватбанку – 9,6 %). Однак інтегративність, активність, детермінованість та ймовірнісність системи доводять необхідність перманентного регулювання визначеного критерію для запобігання ризикам. Автор наголошує на розробці науково обґрунтованої методики розрахунку цього нормативу, яка на сьогодні відсутня.

Вищевикладену тезу підтверджує і динаміка показників по банківській системі порівняно з основними показниками розвитку економіки. Так, протягом 2003–2007 років середній темп зростання регулятивного капіталу банків склав 48,7 %, активи банків зростали в середньому на 55,9 %. При цьому реальний ВВП збільшувався в середньому на 6,02 % на рік, реальні доходи населення – на 14,48 %, індекс цін – на 11,6 %. Необхідно також звернути увагу на суттєве зростання темпів зростання активів банків з іноземним капіталом, що може суттєво підвищити ризики залежності національної банківської системи від іноземних інвесторів. Проведений аналіз дає змогу зробити висновок про необхідність розробки науково обґрунтованої методики розрахунку нормативу системоутворення.

На думку автора, значна кількість проблем, що порушують ознаки системності банківської системи, може бути вирішена шляхом посилення дії важелів самоорганізації, що здебільшого входять до компетенції банківського нагляду. Все це потребує розробки та обґрунтування принципово нових концептуальних та методологічних засад розвитку банківського нагляду з урахуванням системної організації банківської діяльності в Україні.



У другому розділі “Методологічні засади банківського нагляду на основі системної організації банківської діяльності” доведено невідповідність сучасного стану наглядової роботи в Україні завданням системної організації банківської діяльності; визначено концептуальні засади реформування банківського нагляду та шляхи їх реалізації, зокрема доведено доцільність розмежування банківського нагляду та регулювання в окремі підсистеми банківської системи та забезпечення незалежного статусу банківського нагляду.

Аналіз існуючої системи банківського нагляду в Україні дав можливість автору визначити цілий ряд системних недоліків, які порушують принцип цілісності та системності в організації банківської діяльності, негативно позначаються на її ефективності, а саме:



  • банківський нагляд виконує переважно спостережну функцію за дотриманням банками нормативів регулювання та застосування заходів впливу;

  • головним недоліком методичного забезпечення банківського нагляду є переоцінка ролі коефіцієнтного аналізу в наглядовій роботі. Вся наглядова робота базується здебільшого на “точковому” аналізі наявних проблем в розвитку окремих банків на основі розрахунку та оцінки визначених для цих цілей показників. Така практика абсолютно не відповідає тим широкомасштабним завданням, які, на думку автора, і повинен виконувати нагляд;

  • якість банківської звітності не відповідає світовим стандартам. Звітність банків для цілей нагляду має будуватись з урахуванням необхідності оцінки загальносистемних проблем;

  • поєднання банківського регулювання та нагляду в рамках одного органу порушує дієвість принципу самоорганізації, обмежує можливість системи якісно оцінити комплексні проблеми її функціонування. Крім того, в Законі України “Про Національний банк України” є цілий ряд неузгодженостей щодо сутності цих явищ. Так, ст. 1 визначає банківське регулювання як функцію НБУ, нагляд – як окрему підсистему, а ст. 55 трактує їх як функції;

  • рівень залежності банківського нагляду є достатньо високим, оскільки його керівництво не має повноважень щодо визначення політики управління персоналом, розміру та складових премій та інших винагород, Голова наглядового органу призначається за звільнюється з посади Головою Національного банку України. Крім того, структура банківського нагляду обмежена у повноваженнях визначати та змінювати орієнтири та цілі власної діяльності, обмежена у правах щодо самостійного визначення норм та методів співпраці з суб’єктами нагляду.

У дисертаційній роботі автором запропоновано оцінювати індекс незалежності банківського нагляду шляхом оцінки індивідуальних критеріїв бюджетного процесу, операційної, персональної та цільової складових. Ранжування кожного індивідуального показника в компонентному індексі визначається за критерієм Фішберна, а загальний індекс розраховується як середнє арифметичне. Максимальне значення індексу незалежності визначено як 1, мінімальне – 0. Відповідно до проведених розрахунків на кінець 2006 року для банківського нагляду України цей показник склав 0,4 (нижче середнього).

Визначені проблеми не дозволяють банківському нагляду повноцінно використовувати системний підхід в організації банківської діяльності, своєчасно визначати порушення у функціонуванні банківської системи. Автором доведено необхідність зміни концептуальних основ роботи усієї наглядової складової банківської системи.

Виходячи з того, що система банківського нагляду охоплює функціональну, організаційну та методичну складові, у роботі ґрунтовно досліджено кожну з них.

За пропозицією автора, з точки зору функціонального навантаження, банківський нагляд слід визначати як систему контролю за діяльністю банківської системи з метою забезпечення її надійності, стійкості та адекватного реагування на зміни умов її функціонування та своєчасного переформатування наглядової політики і практики.

З точки зору організаційного підходу, банківський нагляд слід розуміти як систему уповноважених установ, яким надано виключне право здійснювати нагляд за банківською діяльністю. З позиції методичного забезпечення, банківський нагляд являє собою сукупність методів, прийомів та інструментів, які використовують органи банківського нагляду в межах їх компетенції та у відповідності до норм проведення нагляду.

У роботі доведено, що дотримання принципу системності в наглядовій роботі вимагає зміни складових банківського нагляду.

Відповідно до авторських пропозицій банківський нагляд повинен здійснювати спостереження за:


  1. загальносистемними ризиками;

  2. ризиками, пов’язаними з діяльністю Національного банку України;

  3. системними ризиками, що виникають у площині діяльності елементів другого рівня банківської системи.

Впровадження визначеної концепції, на думку автора, можливе за рахунок виведення банківського нагляду за межі Національного банку України (залишивши у межах банківської системи) та підвищення його незалежного статусу.

Серед аргументів на користь виокремлення функцій нагляду з компетенції НБУ у роботі зазначаються наступні:



  • надмірна концентрація повноважень у Національному банку України, який за своєю сутністю є також структурним елементом, як і будь-який учасник, банківської системи, що не дозволяє гарантувати стовідсоткову об’єктивність проведення нагляду;

  • НБУ, будучи складовою банківської системи, впливає на стабільність системи в цілому. Таким чином, він як банк потребує постійного нагляду з боку держави;

  • Національний банк України повинен розглядатись не лише як головний регулюючий та контролюючий інститут банківської системи, але і як банк банків, що формує відповідні ризики. Розташування органу банківського нагляду в його структурі не дозволяє адекватно оцінювати ці ризики і, відповідно, максимально об’єктивно оцінювати стійкість банківської системи;

  • при розгляді банківської системи як складової фінансової та економічної систем нагляд повинен давати оцінку діяльності системи в цілому, а не окремих її елементів;

  • відсутність за межами НБУ незалежної структури, яка може виконувати функцію неупередженого, науково обґрунтованого, якісного нагляду за банківською системою.

Таким чином, виведення банківського нагляду за межі НБУ дасть можливість: розширити повноваження наглядового органу; змінити та значно збільшити інформаційне поле для проведення наглядової роботи; спостерігати не тільки за діяльністю елементів другого рівня банківської системи, але і Національного банку України, тобто оцінювати всю банківську систему, її поточні тенденції та робити припущення щодо можливих сценаріїв її розвитку; запровадити механізми взаємодії органу банківського нагляду з іншими наглядовими органами, міністерствами, відомствами для отримання адекватної та повноцінної інформації для цілей нагляду; вчасно інформувати Національний банк України та інші банки про ознаки загроз порушення стійкості банківської системи; розробляти рекомендації щодо корегування нормативів з метою забезпечення стабільного функціонування банківської системи.

Запропонована автором концепція банківського нагляду схематично відображена на рис. 2. При цьому для розвитку організаційних основ банківського нагляду необхідно: внести зміни до законів України “Про банки та банківську діяльність”, “Про Національний банк України”; розробити та затвердити Закон України “Про банківський нагляд”; визначити чітку підпорядкованість органу банківського нагляду; визначити мету та завдання наглядового органу; розробити його організаційну структуру; запровадити механізм бюджетної незалежності (абсолютну чи відносну).



Рис. 2. Організація наглядової роботи незалежного органу
банківського нагляду

На думку автора, надання органу банківського нагляду незалежного статусу вимагає концептуальної зміни механізму його фінансування. Так, наприклад, бюджет незалежного органу банківського нагляду доцільно було б формувати на консолідованій основі за рахунок відшкодувань банків другого рівня та Національного банку України.

Оскільки весь банківський нагляд згідно з запропонованою концепцією є за своєю сутністю ризик-орієнтованим, що збігається з міжнародними стандартами, у роботі доводиться доцільність розробки науково-методичних засад розвитку банківського нагляду саме на основі системної організації банківської діяльності.

У третьому розділі “Розвиток науково-методичної бази системи ризик-орієнтованого банківського нагляду” сформульовано положення, які мають складати основу системи ризик-орієнтованого банківського нагляду; ідентифіковано ключові ризики, які спроможні порушувати цілісність та фінансову стабільність банківської системи взагалі, та ризики, що формуються в результаті прорахунків у діяльності або неефективної діяльності центрального банку країни; визначено концептуальні засади організації наглядової роботи.

Відповідно до Основних принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським комітетом з питань банківського нагляду, а також Методичних вказівок з інспектування банків “Система оцінки ризиків”, що схвалені Постановою Правління НБУ, банківський нагляд сьогодні повинен являти собою нагляд на основі оцінки ризиків, виходячи з чого у вітчизняній та закордонній науковій літературі певного поширення набуло розуміння нагляду як ризик-орієнтованого. В той же час дослідження автора дозволяють стверджувати, що на сьогодні ризик-орієнтований нагляд (РОН) розуміється дещо однобічно, а саме як робота органів банківського нагляду, яка передбачає проведення комплексу заходів щодо впровадження в наглядову практику компонентів аналізу звітності, систем раннього попередження і оцінки ризиків лише в банках другого рівня. Виходячи з такого підходу, поза увагою нагляду залишається цілий ряд інших ризиків, неврахування яких не дає підстав говорити про системність у здійсненні наглядової роботи.

Таким чином, під ризик-орієнтованим наглядом (РОН) у дисертаційному дослідженні пропонується розуміти систему постійного моніторингу та контролю за: 1) загальносистемними ризиками банківської діяльності; 2) ризиками, що формуються у результаті дій (несвоєчасних дій або бездіяльності) НБУ та 3) ризиками, обумовленими діяльністю банків другого рівня, спрямованою на виявлення сфер підвищеного ризику банківської системи та оцінку ефективності здійснених раніше антиризикових заходів. Автором обґрунтовано, що в такому розумінні РОН є не окремим підходом до організації наглядової роботи, а принципово новою концепцією, в основу якої покладено зазначені нижче основні науково-методичні положення.

Основу РОН складає підхід до ідентифікації та структурної декомпозиції ризиків шляхом виокремлення трьох вищевказаних видів ризику (загальносистемного, обумовленого центральним банком, обумовленого банками другого рівня). При здійсненні наглядових процедур слід враховувати ймовірність виникнення ланцюгової реакції між окремими видами ризиків. Особливістю авторського розуміння РОН є його спрямування на виявлення певних закономірностей щодо виникнення потенційної небезпеки, визначення ланцюга взаємозв’язків між ризиковими подіями, оцінка взаємозалежності між подіями в ланцюгу, визначення факторів, задіяних у декількох або у всіх ланцюгах розвитку ризиків.

Обґрунтовано думку автора, що метою РОН повинно стати виявлення потенційних “зон ризику” та раннє попередження кризових явищ у діяльності окремих банків і банківської системи в цілому; відстеження динаміки зміни набору ризиків за певний проміжок часу та якісних змін у ризиках кожного виду; ранжування та ієрархізація виявлених видів ризиків за пріоритетністю, визначення ступеня значущості, чутливості, керованості кожного з них, отримання кількісної оцінки найбільш релевантних ризиків. Результати РОН повинні слугувати базою для подальшої аналітичної роботи в НБУ та прийняття відповідних регулюючих заходів.

РОН слід орієнтувати не тільки на існуючі, але й на потенційні ризики банківської діяльності, на ризики з відчутним часовим горизонтом (тобто ті, відносно яких можна спрогнозувати час припинення загрози) і на ризики з невідчутним часовим горизонтом.

Здійснення процедур РОН повинно передбачати формування єдиних по всій банківській системі стандартів збору, надання та аналізу інформації, визначення мінімально припустимого та граничного рівня інформації, визначення критеріїв доцільності збору додаткової інформації.

РОН повинен також передбачати формування співставної бази для порівняння всіх видів ризиків банківської діяльності, фіксацію часового горизонту спостереження за ризиками всіх типів.

На думку автора, стратегію РОН потрібно узгоджувати з загальною стратегією розвитку банківської системи. За результатами РОН можуть бути розроблені рекомендації не тільки щодо внесення змін в стратегію і тактику ризик-менеджменту в банківській системі, але й щодо корегування її стратегічних пріоритетів, загальних напрямків розвитку тощо. Крім того, принциповою є внутрішня збалансованість стратегії нагляду та її узгодженість з ресурсним забезпеченням наглядової діяльності.

Дотримання цих положень визначає необхідність змін не тільки у технологіях, але й у філософії наглядової роботи. Впровадження такого РОН вимагає формування відповідної організаційної структури здійснення наглядової роботи, визначення її бюджету, формування кваліфікованого кадрового складу наглядових органів з можливістю залучення у разі потреби зовнішніх експертних або консалтингових груп.

Автором у межах запропонованої концепції ризик-орієнтованого банківського нагляду загальносистемний ризик банківської діяльності визначається як можливість порушення функціональної взаємодії складових елементів банківської системи, внаслідок чого виникає ймовірність виведення її з рівноваги чи взагалі розвалу (колапсу). Наслідки настання ризикової події в цьому випадку проявляються не на рівні окремих банків, а на рівні банківської системи в цілому: зменшується її стійкість до внутрішніх або зовнішніх втручань; порушується системність у взаємодії окремих її ланок; змінюються пропорції у функціонуванні окремих елементів, що виводить її з рівноважного стану; порушується склад або якість внутрішньосистемних інформаційних та фінансових потоків тощо.

У дисертаційній роботі автором розроблено класифікацію загальносистемних ризиків банківської діяльності за групами, визначено перелік ризиків в межах кожної групи, а для деяких ризиків (найбільш суттєвих, на думку експертів) – визначено фактори виникнення. Фрагмент цієї класифікації наведено у табл. 2.



Таблиця 2

Класифікація загальносистемних ризиків банківської діяльності (фрагмент)


Група ризиків у межах загальносистемних ризиків

Конкретні ризики у групі

Фактори виникнення конкретного ризику (приклад)

Політичні ризики

  • ризик залучення банківської системи до виконання передвиборчих зобов’язань окремих політичних сил;

  • ризик зміни пріоритетів банківської діяльності внаслідок зміни розташування політичних сил в країні;

  • ризик викривлення (асиметрії) інформації усередині банківської системи внаслідок політичної невизначеності тощо

Основними факторами виникнення, наприклад, ризику зміни пріоритетів банківської
діяльності внаслідок зміни розташування
політичних сил в країні автором запропоновано вважати: зміну політичного устрою, зміну виконавчої або законодавчої влади, зміну
загальної стратегії регулювання економіки, зміну зовнішньоекономічної стратегії тощо

Фінансові ризики


  • ризик нестачі “довгих” кредитних ресурсів;

  • ризик зміни пріоритетів у розвитку фінансових інновацій банків;

  • ризик виникнення буму кредитування на тлі підвищення інфляції тощо

Основними факторами виникнення, наприклад, ризику нестачі довгих кредитних ресурсів автором запропоновано вважати: підвищення інфляції, зменшення довіри до вітчизняної банківської системи, що унеможливлює доступ банків до отримання “довгих” ресурсів на світовому фінансовому ринку, зростання зовнішнього боргу країни, дефіцит платіжного балансу, зменшення конкурентоспроможності національного експорту на світових товарних ринках тощо

Правові ризики

  • ризик частої зміни нормативно-правової бази, що регулює діяльність банківської системи;

  • ризик прийняття законодавчими
    та регулюючими органами рішень, що суттєво змінюють умови роботи банків без надання відповідного
    часу на пристосування до нових умов роботи тощо

Основними факторами виникнення, наприклад, ризику частої зміни нормативно-правової бази, що регулює діяльність банківської
системи, автором запропоновано вважати:
нестабільність політичної ситуації в країні, зміну пріоритетів економічної політики,
недосконалість вітчизняної судової системи тощо

Кон’юнктурні ризики

  • ризик зміни технологій, форм
    та параметрів банківської звітності;

  • ризик “тінізації” банківської системи;

  • ризик використання банківської системи для відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом;

  • ризик зниження довіри до банківської системи з боку резидентів та нерезидентів тощо

Основними факторами виникнення, наприклад, ризику “тінізації” банківської системи, автором запропоновано вважати: нерозвиненість інфраструктури фінансового ринку; підвищення доларизації економіки; зменшення прозорості банківської звітності; зменшення вимог до ідентифікації фінансового становища кредитора тощо

За умови принципового реформування системи банківського нагляду в Україні, з урахуванням розроблених в роботі пропозицій, оцінку конкретного ризику серед загальносистемних ризиків для цілей наглядової діяльності запропоновано здійснювати наступним чином:

, (1)

де – кількісна кумулятивна оцінка і-го конкретного ризику банківської діяльності; – кількісна оцінка j-го фактора, що обумовлює виникнення і-го виду загальносистемного ризику банківської діяльності; J – загальна кількість факторів, що обумовлюють виникнення і-го конкретного ризику банківської діяльності; – ймовірність виникнення j-го фактора, що обумовлює виникнення і-го конкретного ризику банківської діяльності; , , – відповідно, сукупний приріст (зменшення) кількісної оцінки і-го виду ризику банківської діяльності внаслідок кумулятивної дії інших конкретних ризиків: 1) у межах загальносистемних ризиків, 2) у межах ризиків, що формуються на рівні діяльності НБУ; 3) у межах ризиків, що формуються елементами другого рівня банківської системи (розраховується з урахуванням ймовірності одночасного прояву негативних подій).

На думку автора, застосування системного підходу до здійснення наглядової роботи за ризиками банківської діяльності обумовлює не тільки проведення відокремленого аналізу кожного самостійного виду ризику, а й оцінку сукупного рівня ризику у всій системі, який виникає за рахунок кумулятивного ефекту (ефекту синергії, ефекту ланцюгової реакції). Сутність цього ефекту автор вбачає в тому, що настання кожного виду ризику в якомусь одному елементі банківської системи завдяки наявності причинно-наслідкових зв’язків з іншими її елементами спричиняє появу інших видів ризику, що зменшує або збільшує негативні наслідки досліджуваного ризику, відповідно до чого змінюється сукупний рівень ризику для всієї системи в цілому. Іншими словами, прояв одного конкретного ризику із сукупності загальносистемних ризиків спровокує появу цілого ряду інших ризиків. Причому якщо декілька ризикових подій відбудеться одночасно, то сукупні негативні наслідки від досліджуваного ризику можуть як збільшитися, так і зменшитися внаслідок взаємного нівелювання окремих їх проявів.

У роботі доведено, що система оцінки та управління ризиками в центральних банках, в тому числі і в НБУ, практично нерозвинута, що відбувається внаслідок: по перше, забезпеченості високоліквідними активами, що суттєво знижує ризик невиконання зобов’язань; по-друге, низького рівня транспарентності монетарної політики та діяльності центрального банку; по-третє, консерватизму НБУ, що проявляється в обмеженій спроможності пасивного моніторингу ризиків в рамках окремих підрозділів. Слабкість ризик-менеджменту в центральних банках обмежує їхні можливості в оперативному та поточному управлінні ліквідністю банківської системи.

У роботі під ризиком, що формується на рівні діяльності НБУ, розуміється ймовірність виникнення кризової ситуації в грошово-кредитній сфері національної економіки внаслідок необґрунтованих, невиправданих дій (операцій) Національного банку України (або його бездіяльності).

З урахуванням основних принципів системного підходу до організації банківської діяльності автором доведено доцільність встановлення вимог до оцінки основних ризиків Національного банку України та вимог до системи управління ними. Ризики, що можуть бути спровоковані діяльністю НБУ, подано в табл. 3.



Таблиця 3

Класифікація ризиків, пов’язаних із діяльністю НБУ (фрагмент)

Зважаючи на основи системного підходу в організації банківської діяльності автором доведено доцільність розробки методичного та нормативного забезпечення оцінки та управління ризиками НБУ, оскільки це дасть можливість не тільки запобігти виникненню негативних ланцюгових реакцій в економіці, але і більш ефективному проведенню грошово-кредитної політики.

Обґрунтовано необхідність розробки комплексної системи управління ризиками в НБУ, яка повинна здійснюватись на постійній консолідованій основі в порядку, що має визначатись відповідним нормативними документами. Результати нагляду за ризиками НБУ повинні враховуватись при визначенні потенційних загроз фінансовій стабільності банківської системи, надаватись керівництву НБУ у вигляді рекомендацій щодо корегування окремих параметрів операційної роботи, грошово-кредитної політики тощо.

У четвертому розділі “Методичне забезпечення ризик-орієнтованого нагляду за елементами другого рівня банківської системи України” визначено недоліки існуючої системи банківського нагляду за елементами другого рівня банківської системи (на сьогодні – за банками), запропоновано запровадити в наглядову практику диференційований підхід до визначення часового інтервалу між інспектуваннями, розвинуто класифікацію ризиків банків другого рівня, досліджено методики побудови рейтингових оцінок цих банків, розроблено механізм формування загальної рейтингової оцінки банку.

Технології наглядової роботи за банками другого рівня банківської системи (на відміну від нагляду за загальносистемними ризиками банківської діяльності та ризиками, що формуються на рівні діяльності НБУ) ґрунтовно досліджені у вітчизняній та закордонній науковій літературі, а також формалізовані у вигляді методичних рекомендацій, розроблених Базельським комітетом з питань банківського нагляду та у рекомендаціях НБУ.

Автором доведено, що існуючий в Україні нагляд за елементами другого рівня банківської системи, по-перше, практично не враховує національні особливості провадження банківської діяльності та стан розвитку фінансового ринку, а по-друге, в недостатній мірі орієнтований на превентивний контроль та раннє попередження ризиків.

З метою подолання зазначених проблем автором запропоновано запровадити в наглядову практику диференційований підхід до визначення часового інтервалу між інспектуваннями, тобто наглядового циклу. В основу визначення тривалості цього циклу автором покладено такі два критерії: 1) специфічний ризик банку, відображений в оцінці його фінансової стійкості, виходячи з чого банки з високим рівнем цього ризику повинні мати коротший цикл нагляду, ніж банки з нижчим рівнем ризику; 2) частка банку (або банківської групи) у загальних активах (за мінусом резервів) банківської системи, виходячи з чого системоутворюючі банки мають підлягати більш інтенсивному нагляду, ніж малі банки з однаковим рівнем специфічного ризику. Крім того, в роботі доведено, що підходи до визначення системоутворюючих банків повинні враховувати їх вплив на рівень загальносистемних ризиків банківської діяльності.

Автором виділяються три типи наглядових циклів. Кожні 12 місяців (цикл А) запропоновано здійснювати комплексне інспектування найбільших та великих банків (за розміром загальних активів) та/або банки з найбільшим рівнем ризиковості. Із періодичністю 24 місяці (цикл В) пропонується перевіряти середні банки (за розміром загальних активів), а також банки з рейтинговою оцінкою вище середнього рівня. Кожні 36 місяців (цикл С) пропонується проводити комплексне інспектування малих банків (за розміром загальних активів), а також банки з високою рейтинговою оцінкою.

За пропозицією автора, при інспектуванні кожному банку повинна присвоюватися рейтингова оцінка, що відображає його спроможність самостійно управляти власними ризиками. З метою реалізації концепції РОН запропоновано всі ризики банків другого рівня поділяти на такі, що підлягають оцінці в момент проведення дистанційного нагляду (ризики ліквідності, зміни структури операцій, кредитний, ринковий, операційний) та такі, що оцінюються при контактному нагляді (ризик якості звітності та якості системи ризик-менеджменту).

Результати дослідження довели, що в Україні в практиці дистанційного нагляду за банками другого рівня недостатньо ефективно використовується існуючий інструментарій, а саме: статистичні моделі, дистанційні рейтингові оцінки, методи вартісної оцінки ризиків, імітаційне моделювання. Узагальнення інформації щодо визначення сутності та призначення методик побудови рейтингових оцінок дало можливість поглибити їх загальну класифікацію. Так, за пропозицією автора, їх запропоновано класифікувати наступним чином: за власністю (державні, приватні); за об’єктами оцінювання (національні, міжнародні); за ступенем прозорості (відкриті, закриті); за способом оцінювання (експертні, аналітичні (бухгалтерські)); за користувачами (внутрішні, зовнішні); за формою спостереження (дистанційні, інсайдерські); за методом побудови (номерні, бальні, індексні, регресійні).

Виходячи з розробленої концепції РОН, обґрунтована необхідність внесення ряду корегувань в методику побудови рейтингових оцінок банків другого рівня. За пропозицією автора, вони повинні являти собою узагальнюючі оцінки, засновані не тільки на фінансових показниках роботи та даних балансу банку (як це передбачено існуючою практикою наглядової роботи), але й характеризувати чутливість банку до зміни факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, а також динамічні зміни у розвитку банку відповідно до змін у банківській системі в цілому. Розроблений автором механізм формування загальної рейтингової оцінки банку представлено на рис. 3.



П’ятий розділ “Розробка системи фінансового моніторингу як елемента ризик-орієнтованого нагляду в банківській системі України” присвячено дослідженню та розвитку методичних підходів до організації національної системи фінансового моніторингу банків.

Автором досліджено особливості функціонування системи фінансового моніторингу банків як елемента банківського нагляду. Відповідно до концепції ризик-орієнтованого банківського нагляду, яка обґрунтована у попередніх розділах роботи, підтверджено доцільність уточнення мети організації фінансового моніторингу з позицій банківського ризик-менеджменту. Визначено основні ризики діяльності банку, що можуть нівелюватись у результаті реалізації ефективних заходів фінансового моніторингу. До даної групи ризиків можна віднести: операційний, юридичний, репутації та фінансовий. Таким чином, при впровадженні та удосконаленні системи банківського фінансового моніторингу необхідно виходити із можливості її застосування для мінімізації визначених ризиків діяльності банку.



Рис. 3. Механізм та процедура формування
загальної рейтингової оцінки банку


Для підвищення ефективності функціонування системи фінансового моніторингу у банку автором запропоновано підходи до уточнення критеріїв оцінки ризиковості банківських операцій (з точки зору можливості їх використання для легалізації незаконних доходів та фінансування тероризму) та напрямки формалізації порядку їх застосування. Дана пропозиція набуває особливої актуальності в аспекті виявлених недоліків застосування закріплених у національному законодавстві ознак підозрілих трансакцій. Більшість таких ознак мають нечіткий характер, що ускладнює їх ефективне використання. З іншого боку, дані ознаки не враховують постійного удосконалення та зміну схем відмивання грошей, що перетворює їх у чіткі сигнали для злочинців. Дана ситуація призводить до витрачання комерційними банками надлишкових часових та фінансових ресурсів для посиленого моніторингу значної кількості фінансових операцій своїх клієнтів, більшість з яких не мають об’єктивних ознак злочинних операцій. У той же час ймовірність визначення операцій, безпосередньо пов’язаних із відмиванням незаконних доходів, залишатиметься досить низькою.

Наведені вище висновки щодо недостатньої ефективності системи фінансового моніторингу у банках підтверджуються статистичними даними Державного комітету фінансового моніторингу України (ДКФМУ). За офіційною звітною інформацією ДКФМУ, за 2007 рік ним отримано 1022858 повідомлень про підозрілі трансакції, причому 97 % із них надійшли від банків. До правоохоронних органів направлено 520 узагальнених матеріалів, які були підготовлені на основі 264688 повідомлень. За результатами розгляду узагальнених матеріалів правоохоронними органами інформація за 244 матеріалами використана для порушення 271 кримінальної справи, з яких 40 направлено до суду та винесено вирок за 25 справами. Отже, лише близько 12 % повідомлень стали підставою для порушення кримінальних справ та лише близько 2 % повідомлень використані у справах, що передані до суду.

З огляду на мету дисертаційного дослідження автор акцентував увагу на вивченні напрямків вирішення виявлених проблем ідентифікації підозрілих трансакцій на рівні внутрішнього фінансового моніторингу банку. Як результат наукових пошуків у визначеному напрямку розроблено загальну схему внутрішньобанківського фінансового моніторингу на основі оцінки ризиків банківських операцій (рис. 4).

Сутність запропонованої схеми полягає у впровадженні банками оцінки власних клієнтів та їх операцій з точки зору визначення рівня їх ризиковості, тобто ймовірності використання для легалізації доходів отриманих злочинним шляхом. За результатами оцінки операції відносять до однієї з трьох груп ризику: високий, середній або низький. Після встановлення рівня ризику даної операції визначається режим її виконання та порядок надання інформації Держфінмоніторингу. Оцінку запропоновано проводити на основі уточнених у роботі критеріїв ризиковості банківських операцій. Також доведено необхідність доповнення статичних критеріїв визначення підозрілих операцій додатковими динамічними ознаками, які можуть бути розроблені у результаті вивчення типових схем легалізації злочинних доходів. Для підтримання даних ознак в актуальному стані інформація щодо схем легалізації повинна вчасного оновлюватись на основі використання баз даних міжнародних та національних державних органів. У роботі досліджено типові схеми легалізації доходів та визначено напрямки використання даної інформації для адекватної оцінки ризиковості банківських операцій.




Рис. 4. Схема ризик-орієнтованого внутрішньобанківського
фінансового моніторингу

Послідовне впровадження банками стандартів ризик-орієнтованого фінансового моніторингу дасть можливість банкам більш ефективно використовувати власні ресурси. Крім того, клієнти банків, операції яких характеризуються низьким рівнем ризику, зможуть користуватись перевагами лояльних процедур фінансового моніторингу. Реалізація розроблених пропозицій дозволить банкам більш адекватно та оперативно відслідковувати підозрілі операції та ефективно протидіяти використанню банківської системи для відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом.



ч. 1 ч. 2 ч. 3 следующая страница >>
скачать файл

Смотрите также: